Читать «Фізіологія жіночої депресії» онлайн - страница 4

– Не засмучуйся, дурненьке! Яких би обрисів ти не набуло у майбутньому, ми допоможемо тобі працювати над власним вдосконаленням – на те ж ми Душа і Розум. І тільки у гармонії між собою ми зможемо подарувати їй той стан рівноваги, спокою і щастя, якого Вона не зазнала протягом цілого життя…

– Хтось дзвонить у двері! – Душа стрепенулась.

– Це, мабуть, той, про кого Вона останнім часом частенько думає, – здогадався Розум.

– Вона ж не встигла, бідненька, добре виспатись, а спить дуже тривожно, – Тіло стурбовано розплющило очі…

– Так. Це – Він.

– Заходь, мій милий. Мені щойно такий сон наснився! Не повіриш! А взагалі, я не це хотіла сказати. Знаєш, моє тіло вже так нудьгувало за тобою, як і я сама. І Душа мені підказує, що ми з тобою маємо нарешті дійти якогось Розумного рішення… Давай будемо разом!

Анатомія синтезу

…Все життя мені снився один і той же сон – клубок слизького огидного гадюччя, яке мене постійно переслідує. Я втікаю від нього, біжу якимись нескінченними лабіринтами невідомого будинку, знаходжу потаємні кімнати, ледь встигаю зачинити перед оскаженілою слизотою двері, знесилено присідаю, не чуючи ніг – ну, нарешті! – і з жахом бачу, як воно намагається просочитися крізь щілини, замковий отвір, попід двері, через вентиляційні труби… А я сиджу тихесенько у порожній з білими стінами кімнаті і молюся: «Боженьку! Ні, тільки не дай їм, тільки не тепер, тільки не так…»

Той сон переслідує мене з самого дитинства, та жодного разу я не торкнулася тієї гидоти, і це мене рятувало від цілковитого психічного розладу. Кожен, кому я про це розповідала, трактував мій сон по-своєму: хтось казав, що він означає купу ворогів, які хочуть завдати мені болю, та це їм не вдається. Але які вороги могли бути у семирічному віці? Хтось вбачав у цьому лиху долю, яка мене переслідує у житті, і якби те кубло мене колись таки наздогнало, це означало б трагедію. Хтось ототожнював мерзотне гаддя з плітками, які ніяк не можуть обвитися ослизлим шарфом довкола шиї, здійснити свій ритуально-тріумфальний танок самостійно, без супроводу факіра, і врешті-решт вжалити своєю отрутою. Так чи інакше, доброго такі сни не віщують…

… Ми познайомились з нею випадково на якійсь вечірці, вже не пам’ятаю, за яких обставин. Пригадую тільки, що вона обсипала мене лестощами, і це було досить нестерпним. Та й дивним випадало чути від дівчини одного зі мною віку і розкішної зовнішності слова про мою гарну шкіру, звабливий погляд і аристократичну поведінку. Ми швиденько з’ясували, що я не лесбіянка, і на цьому вже мали б стояти всі крапки над і.

Але згодом якось зустріла її у місті. Спочатку не могла збагнути, де я її бачила, а потім здивувалася, бо у звичайних буднях вона здалася мені непоганою, навіть трохи зворушливою. Особливо, коли, сидячи за горнятком кави у найближчій кав’ярні, розповідала, як втекла зі свого далекого великого міста, де її спіткало перше кохання (кохання виявилось одруженим, а вона – обманутою, тому і дременула до цієї діри, щоб забутись і його забути). І ще якісь темні загадкові подробиці, пов’язані з тією історією. Я не люблю авантюрних пригод, але їй хотілося, щоб її пожаліли, а я вмію уважно слухати і співчувати, і це була моя найбільша помилка.