Читать «Затемнення» онлайн - страница 25
Стефені Маєр
— Підштовхнути? Та ти кинув мене акулам на поталу!
Він закотив очі під лоба.
— Сумніваюся, що тобі бодай трохи загрожувала небезпека.
— Але ж я казала, що не хочу воювати з Чарлі.
— А хто казав, що ти повинна?
Я набурмосилася:
— Але я не можу стриматися, коли він починає мною розпоряджатися — мої підліткові інстинкти беруть гору.
Едвард хихикнув.
— Ну, це вже не моя вина.
Я поглянула на нього, міркуючи. Здавалося, він не помічав. Його обличчя безтурботно вдивлялося в лобову шибку. Щось тут не так, але я не могла взяти до тями, що саме. А може, то моя уява знову розігралася, як сьогодні за обідом?
— Чи не тому ти так несподівано спонукаєш мене побачити Флориду, що Біллі влаштовує вечірку?
Було видно, як його підборіддя напружилося.
— Зовсім ні. Нема різниці, будеш ти на тому кінці світу або на цьому, на вечірку ти не підеш.
Це було схоже на попередню сцену з Чарлі — зі мною поводилися, як із неслухняною дитиною. Я стиснула зуби, щоб не заверещати. Мені не хотілося воювати і з Едвардом також.
Едвард зітхнув, а потім запитав знову теплим оксамитовим голосом:
— То які у нас плани на вечір?
— Давай поїдемо до тебе. Я не бачила Есме цілу вічність.
Він усміхнувся.
— Вона зрадіє. Особливо коли почує, куди ми збираємося на вихідні.
Я застогнала, зазнавши поразки.
Ми повернулися раніше, ніж я обіцяла. Було не дивно, що світло досі горіло у вікнах мого будинку, коли ми приїхали, — я знала, що Чарлі чекатиме на мене, аби ще трохи покричати.
— Краще не заходь, — сказала я. — Не нагнітатимемо ситуації.
— Його думки відносно спокійні, — піддражнив мене Едвард. Вираз його обличчя змусив мене замислитися, чи не проґавила я черговий жарт. Куточки Едвардових вуст тремтіли, переборюючи усмішку.
— Бувай, — пробурмотіла я похмуро. Він засміявся та поцілував мене в маківку.
— Я прийду, коли Чарлі хропітиме.
Телевізор горлав на всю котушку. Я одразу ж спробувала прошмигнути повз.
— Підійди-но сюди, Белло, — покликав Чарлі, зводячи нанівець мій план.
Дуже неохоче я подолала п’ять кроків, які нас розділяли.
— В чому річ, тату?
— Гарно провела час? — запитав він. Здавалося, що йому ніяково. Перш ніж відповісти, я постаралася відшукати в його словах підтекст.
— Так, — мовила я нерішуче.
— Що ви робили?
Я знизала плечима:
— Ми були з Алісою та Джаспером. Едвард обіграв Алісу в шахи, а потім грали ми з Джаспером. Він мене розгромив.
Я усміхнулася. Було так кумедно спостерігати, як Едвард з Алісою грають у шахи. Вони сиділи майже нерухомо, дивлячись на шахову дошку: Аліса передбачала його ходи, а Едвард зчитував із думок її. Майже вся партія була проведена подумки; не встигли вони і по два пішаки походити, як Аліса поклала свого короля і здалася. Це все тривало щонайбільше три хвилини.
Чарлі вимкнув звук — незвичний хід.
— Послухай, я маю з тобою поговорити.
Він насупився і мав дуже зніяковілий вигляд.
Я мовчки сиділа в очікуванні. На мить він зустрівся зі мною поглядом, а потім потупив очі в підлогу. А тоді замовк.
— Про що, тату?
Він глибоко вдихнула.
— Я не дуже знаюся на таких речах. Не уявляю, з чого почати. Я чекала.