Читать «Лебедина зграя. Зелені Млини» онлайн - страница 59

— Відвикнете, тітонько, — посміхнулася Даринка.

— Ого, яка ти колюча, — зауважила Пріся.

Зачеплена тим гордим дівчиськом, Пріся повернулася під грушу, постояла біля воза і, впевнившись, що Явтух спить міцно (то на дощ), тихцем відсунула дошку в паркані, відтак, поклавши її знову на місце, майнула до Соколюків.

Фабіян підстригав Данька перед купіллю, посадовивши його на маленькому ослінчику побіля віконця. Менший Соколюк порався біля печі, грів у велетенському чавуні воду для старшого. Даринка виявилася дуже здогадливою, наносила води повну діжечку, маленьке зелене жабеня плавало в ній і втікало на дно, як тільки Лук'ян зачерпував воду мідною квартою. То Даринка наповнювала діжечку вночі або ж на світанку й ненароком принесла це криничне жабеня. Загалом Даринка чудово вела хатнє господарство, все перемила, перепрала, рушники на образах немовби обновились, скрізь, де тільки можна, повтикала польові квіти, долівку стиньковано підзолоченою глиною, припічка та комина підбілено — в хаті ще довго буде пахнути Даринкою, її духом дівочим.

Уже стояли напоготові велетенські вербові ночви, в яких колись уміщалися обидва Соколюки разом. У тих ночвах випарено кілька поколінь, у тому числі й перших явтушенят, у Явтуха не відразу з'явилися свої ночви, то Пріся звикла до цих, з бляшаною латкою на днищі. Ніщо не може порівнятися з вербовими ночвами, коли їх гарненько розпарити. Купіль пахне вербою, діти підростають у ній просто на очах. Бувають ще липові, в'язові, кленові ночви, але ті оживають поволі, в цьому далеко їм до верби.

Пріся прийшла так невимушено, як, бувало, приходила колись по ночви чи по сіль, завважила, що ночви пересохли, і всілася на лаві, виставивши напоказ свої гарні засмаглі ноги в постоликах. Данько, забганий рушником, глипнув на них, посміхнувся знічев'я. Фабіян збився з голярського ладу, а Лук'яньо вкинув у піч нескрученого віхтя, і та випахнула димом на хату.

— Поможи–но йому, Прісю, — звернувся до неї Данько, і того було досить, щоб гостя схопилася з лави. Сказала, ставши до печі:

— Спровадили таку гарну дівку, а тепер і скупати вас нікому. Ха–ха–ха! Які ж ви безпомічні без нас!..

Сміялася піч, і сміялася Пріся, і Данько гиготів, аж поки Фабіян не дав йому запотиличника, аби сидів тихо і не ворушився.

— А мій Явтушок купається у ставу, він не такий пан, як ви… — навіщось сказала Пріся, хоч добре знала, що Явтушок не купається у ставу, боїться кінського волосу…

— Колись твій Явтух ще в смолі за них буде купатися, — зауважив Фабіян, опоряджуючи закошлатілого Данька.

Пріся промовчала, швиденько зогріла два банячки, наповнила третього. Ночви розпарилися, запахли вербою, в кутку від пари заплакав Микола Чудотворець. Лук'яньо побіг ще по воду — вже для себе, Явтух одсипався на возі, явтушенята качалися в лузі на полотні. Лук'яньо зачерпнув води і поніс на коромислі на гору, Явтух перекинувся на другий бік, обличчям до Соколюків.

Лук'яна Фабіян підстригав у дворі, на колоді, де рубали дрова, а в хаті Пріся купала Данька у ночвах. Терла йому спину вівсяним віхтиком, потім голову. Завважила, що Явтушок доказав на них без жодного зла, з ревнощів, потім карався, а вона, Пріся, зовсім затужила по них, хоч і не має до них інтересу, як Мальва чи хто інший… Сусідам слід жити у мирі, в злагоді, бо ж то майже одна сім'я, її оповідки про сировара Данько зустрів легеньким смішком. Для Мальви то лише мить, доки є на світі він, Данько…