Читать «Лебедина зграя. Зелені Млини» онлайн - страница 57

Даринка приносила для Соколюків передачі, одного разу вхитрилася передати навіть пилочку у хлібі, яку вклав туди один великий спец по втечах із тюрми, його порадив Петро Джура, а живе той тип у Глинську, вважає себе майстром на всі руки. За пилочку Даринка віддала й гарний шмат сала. Для самої ж Даринки то була майже підсвідома гра у щось незвичне, незнане раніше, вона й справді прагнула їх визволити, а як везла їх додому і сиділа на скрині, то не соромилась Вавилона, ба навіть мала від того якесь гарне душевне возвишення. Даринці ні на кого було поширювати свою відданість, то вона всю її виплеснула на Соколюків, вдячності ж за те їм вистачило лише на дорогу від Глинська. Коли ж дорога з неволі скінчилася, вони одразу поіншали, надто Данько, стали такі дрібні та мізерні в її очах, що Даринка несамохіть подумала, чи й варто було таких випускати на волю.

Випрягши коні, Данько тієї ж хвилини подався на горище. Там, на бантині, тримали сало в мішечку, то він, гаспид вавилонський, побіг дивитися, скільки сала перетрубила Даринка за їхню відсутність. Вона ж того сала навіть не спробувала, все виносила до Глинська, на передачі, а він зійшов із горища, поплескав її по сороміцькому місці й каже:

— Бачиш, Лук'яню, яку гарну задничку викохала на нашому салі.

Замість того щоб вступитися за Даринку, Лук'ян розсміявся. Він заходився скликати голубів, і коли ті почали злітатися з усіх усюд і сідати йому на руки, на плечі й навіть на голову, то він мав з того стільки радості та захоплення, що зовсім забув про Даринку. Ніби й не помічаючи її, покровитель голубів побіг оглядати баштан, пограбований Явтуховими дітьми, а Данько, застережений зникненням сала, метнувся до лугу, певен, що одним салом тут не обійшлось. У лузі проростав ще від батька невеличкий берестовий гайок, в якому Данько не дорахувався кількох найстрункіших берестків. Усе вказувало на Явтуха, який міг почати з сала і дійшов до берестків, не могла ж Даринка одна виносити цілий мішечок сала.