Читать «Лебедина зграя. Зелені Млини» онлайн - страница 49

Нагана заховав до кишені, але від того на візку ніскільки не послабла його диктатура. І вірив, і не вірив їм. Якщо відкопують зброю, то вже, напевне, для того, аби застосувати її. Проти кого збиралися йти ці два бранці на різних полудрабках?

Лук'ян попрохав дозволу підняти ноги, бо зовсім отерпли. Данько ж тихо плакав до вижатого степу, ноги йому також задеревіли й були непридатні для втечі. Далі і йому було дозволено підняти ноги на візок. «Бачиш, Даньку, що вийшло з нашої втечі?» Данько зовсім занепав духом…

Удалині замалювався Глинськ, спершу двома церквицями, а далі всім, чим вражають такі міста на відстані. Зблизька вони дещо втрачають, усе ж не перестають залишатися собою, з отим поденним та повічним перебігом життя, яке їх тримає на світі.

Глинськ — місто багнюче восени, курне влітку та неймовірно холодне в зимові місяці, бо лісів поблизу нема, доводиться грітися соломою, то нагрівок не вельми який, але і його вистачає ледь до середини зими, тоді починається пагубна холоднеча, що спричинилася до появи в тутешніх місцях крилатого вислову: «Холодно, як у Глинську». Місто все на горбах, усе докопалося до глини рудої, а місцями навіть до білої, і тепер високі стрімкі виспи здалеку скидаються на крейдяні гори, від яких віддає холодом навіть улітку. Через оту свою природжену бідність та неухватність Глинськ довгий час вважався вільним містом, хоча й не мав на те ані знаменитого магдебурзького права, яке мав Вавилон за литовського князя Ягайла, ані якоїсь іншої високої грамоти, окрім тисячі горбів, на яких народжувалися волелюбні діти, та зграї кажанів плодилися у виспах. У Глинську могли поселятися всі, хто годен був ціле життя віддати за мить свободи, або ж хто не міг доступитися до кращих місць на цій райській землі. Громадяни Глинська, хильнувши біди, ставали горді, витривалі й винахідливі до всього, вдавалися талантами та хистом, а глинські жінки славились як неперевершені господині. Їхні вигадки — глинські пироги з квасолею, глинські крученики та завиваники, фляки по–глинському та борщ із карасями — і досі вважаються неперевершеними витворами кулінарії в наших краях. Скупчення свободолюбних, а отже, й талановитих людей з часом винесло Глинськ на поверхню, сюди потяглися торгові й майстрові люди, і десь на початку двадцятого віку Глинськ за площею дорівнювався Карфагену, хоча й не мав ні рабів, ні водогону, ні сенату і ніхто не загрожував йому розоренням. Десь саме в цей період на Глинськ звернуло увагу місцеве земство, а точніше, тутешнє магнатство, розпорошене довкола Глинська по економіях та фільварках. Воно заснувало тут своє зібрання на зразок зібрань відоміших, збудувало тюрму, школу, лікарню, а замість однієї маленької дерев'яної церковки, яку свого часу склали наспіх перші поселенці Глинська на свій кошт, піднялося одразу дві в один рік: одну заклали на Благовіщення, другу на Спаса; вони таємно ворогували між собою, архімандрит подільський не раз приїздив усмиряти мирян і казав проповіді, сповнені заклику не ганьбити чварами християнську віру, і неслухняним ставив за приклад паству глинської синагоги.