Читать «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли» онлайн - страница 80

І коли жандарми кільцем обступили церковне подвір'я, зсередини храму вихопився величний кант «Благословенне царство Отця і Сина» — митрополит Шептицький зі священиками-мітратами розпочав молебен за душі оборонців Львова, й поліціанти не насмілювалися під час відправи знімати прапор, що лопотів, схилений із фронтону над храмовим подвір'ям.

Панахида закінчилася, а люди і далі стояли, тісною стіною заступивши сходи; «Стріляйте, стріляйте!» — почулися вигуки з натовпу, й жандарми оголили шаблі. Вони били безборонних людей плазом шабель по головах, а коли почулися постріли, люд почав розбігатися, в метушні падали долі прихожани й поліцаї, народ відступив за кам'яну огорожу, й тоді на жандармів полетіло каміння. Ті поки що не наважувалися виходити на майдан зі спорожнілого церковного подвір'я, ждали військової підмоги, а кількатисячний натовп рушив зі Святоюрської гори вниз, втиснувся у вулицю Сикстуську й зупинився, роз'юшений, біля головної пошти. Боївкарі УВО вибралися на дах і прив'язали прапор за древко до димаря; частина демонстрантів відділилася й подалася на вокзал — над залізничним двірцем теж залопотіло синьо-жовте знамено.

До полудня озброєне військо оточило колом місто; із ринкових закамарків і сутерин вибігли банди ендеків, вони вривалися в будинки «Просвіти» та «Дністра», ламали двері, розбивали вікна; врешті вояки затопили Ринок — почався кривавий погром…

Тим часом Максим Безрідний і Роман Шухевич прокрадалися через Старе Місто до підніжжя Високого Замку; на Собіщині було тихо, тільки з центру міста долинали приглушені крики й стрілянина; стривожена пані Терміна впустила в дім Максима й Романа, і вручив молодий Шухевич Максимові грипс від Коновальця: Полковник викликав його до Відня. Явка повітових керівників екзекутив УВО й голови Крайової екзекутиви Андрія Мельника має відбутися 28 січня 1929 року у віденській кав'ярні «Монополь».

…Максим попрощався з дружиною гейби назавше: перейти через чесько-польський кордон було нелегко, польські прикордонники ретельно патрулювали смугу, полюючи на зв'язкових УВО, які підтримували контакт між Коновальцем і Крайовою екзекутивою в Галичині. Був Максим неспокійний, адже залишив дома семилітнього Остапчика й терпнув від думки: як же виховає Катерина хлопчика без батька? Заспокоївся аж тоді, коли обійшов звіриними стежками Верецький перевал і опинився на Срібній землі, яка належала до Чехо-Словаччини; з Ужгорода до Відня добирався потягом.

Відень для Максима був трохи знайомий ще з часів світової війни, коли Січові Стрільці Коновальця, інтерновані в Тарнові, втікали з польського концтабору до масариківської Чехії, яка до часу радо приймала українських біженців. З Праги до Відня — рукою подати, а у Відні в ті роки перебував емігрант Михайло Грушевський — засновник Українського соціологічного інституту, деякі галичани й Максим їздили до Відня слухати лекції академіка: з історії України й римського права.