Читать «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли» онлайн - страница 191
Роман Іваничук
Просторі пивниці в моєму замку, крім двох клітей, де зберігається провіант, нині стоять порожні, а решта обікацій стали гніздилищем для кажанів та щурів, і мало хто сьогодні повірив би, що за панування Куропатви тут вміщався найбоєздатніший гарнізон смоляків, які на випадок облоги виходили чотирма підземними тунелями поза мури замку і брали ворога в кільце — ніхто не вирятовувався з тієї пастки…
Отож шумеївські опришки обступили зусібіч замок, розбили браму дубовими колодами, спора частина загону вдерлася в дитинець, і дивувалися леґіні, що ніхто не обороняє фортецю… А пан Алєкси на мансарді спокійно нюхав табаку, й коли половина збойників уже тіснилася в дитинці, шукаючи входу до панських покоїв, тоді заграли сурми на чотирьох вежах, чотири люки враз відкрилися, й сотні смоляків ударили в спину опришкам. Зчинилася паніка, опришки, які зосталися поза мурами замку, відступили на правий бік Бистриці, а тих, що зайшли в дитинець, смоляки взяли в полон, прикували ланцями до частоколів, щоб могли бранці дивитися, як панські пахолки споруджують шибениці вздовж дороги, що бігла через лісову просіку від замку до Надвірної.
Ждали опришки неминучої смерті, курили люльки й наспівували гуцульських пісень, і додавав їм відваги переспів братів Шумеїв, які не боялися кари.
— затягнув сумної Мацько, а Гриць відповів йому бравурною коломийкою, яка однак не розвеселила брата:
«Обидві небоги тут, — зітхнув Мацько. — І добре, що ми скоро підемо з цього світу: як би то нам було позирати на дівочу ганьбу…»
«Правду маєш, — відказав Гриць. — Підстілками панськими стануть наші дівоньки, а потім звикнуть і до самої старості втішатимуть шляхетську галайстру».
«А було б краще, якби ми допали до покою або катуші, де вони ниньки перебувають, і повбивали їх!» — проказали в один голос брати.
Вранці, як тільки зійшло сонце, вийшов пан Алєкси на галерею надбрамної вежі й заволав до пахолків, щоб швидше чинили розправу. Моторошний ряд шибениць губився в просіці, і вже повисли на них перші опришки, а інші чекали своєї черги й докурювали люльки.
Куропатва сердився, бо робота, здавалось йому, йшла надто повільно, а чому така квапнота долала державця замку, не знав ніхто, крім нього самого… Вчора прибився до Пнева утікач з боднарівської твердині, каштелян, і розповів панові Куропатві, як нещасний підстароста Яблоновський, перебраний за жінку, втікав з Боднарова до Косова лісами та байраками… Далеко, звісно, той Калуш, але ж таки воює на долах полковник Височан й сюди може леда день прибути із своїм військом, — тож треба якнайшвидше позбутися опришків — полонених і тих, що з-за ріки готові в спину вдарити. Наказав пан Алєкси вкопати біля брами два стовпи з перекладиною, на якій мають повиснути за ноги обидва ватажки: пахолки обливалися потом за трудною роботою — одні вкопували балки, інші вішали опришків на готових шибеницях.
