Читать «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли» онлайн - страница 145

Й бачить Данило, як, згорнутись купиною на порозі, підглядає чужий гріх болотний арідник, в якого немає обличчя, тільки сіра машкара, проколена двома кружалами більматих очей, хлопець упізнає спузаря Івана з Теребіжа, про якого розповідав ватаг, й струшує ним огида до ницого потороччя, яке втішає себе чужою радістю, бо на свою власну не спроможне; Данило уві сні поривається до дверей, щоб виштовхати мерзотника за поріг, в злості прокидається й никне від сорому, усвідомивши враз, що подібним нікчемою щойно був сам; та заспокоює себе виправданням, що все те йому лишень наснилося, й що він уві сні додивлювався розповідь ватага…

Лежав непорушно й тупо вдивлявся в стелину, а коли почув, як надворі зашелестіли кроки, заплющив очі, щоб не бачити: то верталися, випрасувавши траву за воринням, Іванко з Марічкою; втихомирені й спустошені любов'ю, вони тихо влягалися на те саме місце, де щойно кохалися Петро з Калиною, й міцно поснули.

А надворі розвиднялося, й заблеяли вівці в кошарах, заревіли голодні корови в стайнях, вже почулося молоде гейкання пастухів, — тоді схопився з нар Данило, вийшов з гуртожитку й поквапився до колиби, щоб перейняти ватага перед тим, як він подасться в полонину, бо іншої нагоди дослухати історію Петра й Калини не трапиться вже ніколи. Рвучко відчинив двері колиби й запитав спузаря, який роздмухував вогонь, де вуйко Дмитро, що його не видно.

«А подався на Прелуки додому, — відказав спузар. — Аж завтра вернеться».

Данило вийшов з колиби й дивився, як перекочуються, віддаляючись від стоїща, турми овець. Галайкання стихло, никло блеяния, й хлопець, повагавшись хвилину, подався слідом за пастухами.

У цей самий час, у вранішніх потемках при місяці, що закочувався за Маґуру, спускався ватаг Мочерняк у вияр, звідки потягнулася доріжка на Прелуки, й на мить зупинився біля запущеної колиби, схожої на купу хмизу, — тієї самої, в якій півстоліття тому знайшов нявку Калину, що боролася тут з голодною смертю.

Насправді колиби вже не було: дах із смерекових жердин заламався, чатинна покрівля поросла лопухами й падиволосом, чорною дірою зяяла дверна пройма, проте ватаг таки заглянув досередини, й потягло на нього тлінним грибковим духом; пріча, на якій колись лежала приречена на смерть нявка Калина, взялася повстю моху, й по ньому повзали ропухи й саламандри; Мочерняк, гидливо чмихнувши, відхилився, та все ж стояв непорушно, дослухаючись, як тліє в душі далекий спогад про таємничу красуню, яка заблукала в Прелуцький бір, а Дмитрик подав їй руку, вивів на волю і врятував.

Й за це отримав неоціненну нагороду: на три роки старша від дванадцятирічного хлопчиська, Калина дозволяла йому стояти поруч, коли доїла овець, відносити повні дійниці до колиби, подавати порожні й крадькома дивитися на неї…