Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2» онлайн - страница 224

— Тут не може бути жодного сумніву. На звороті полотна стоїть ім’я і дата — 1647.

Решту вечора Холмс майже не розмовляв, але портрет стародавнього гультяя немовби зачарував його, і за вечерею очі мого друга раз у раз спинялися на полотні. Тільки згодом, коли сер Генрі пішов до себе, я зрозумів, яким річищем пливуть Холмсові думки. Взявши зі спальні свічку, він повів мене назад до їдальні і підніс світло до потемнілого портрета на стіні.

— Ви нічого не помітили?

Я довго розглядав капелюх з широкими крисами й пером, кучері, білий мережаний комір і суворе, вузьке обличчя. Воно не було грубим, але здавалося черствим, манірним — таким його робили міцно стулені тонкі вуста й холодні, невблаганні очі.

— Він нікого вам не нагадує?

— Підборіддя ніби таке, як у сера Генрі.

— Так, справді. Але стривайте! — Холмс став на стілець і, тримаючи свічку в лівій руці, зігнутою правою затулив широкі криси капелюха й довгі кучері.

— Боже милий! — здивовано вигукнув я.

З полотна на мене дивилося обличчя Степлтона.

— Тепер бачите? Мої очі звикли відокремлювати обличчя від його оздоб. Це найперша риса слідчого — проникати поглядом за машкару.

— Справжнє диво! Наче його власний портрет!

— Так, це цікавий зразок спадковості — і в фізичному, і в духовному розумінні. Почнеш вивчати отак родинні портрети — й повіриш у переселення душ. Цей чолов’яга теж Баскервіль, це безперечно.

— І цілить у спадкоємці.

— Саме так. Цей портрет заповнив одну з найскладніших наших прогалин. Ми впіймали його, Ватсоне, таки впіймали, і я заприсягаюся, що завтра ввечері він битиметься у наших тенетах, як б’ється метелик у його сачку. Шпилька, корок, картка з написом — і ми додамо його до нашої колекції на Бейкер-стрит!

Одходячи од портрета, він вибухнув сміхом. Я нечасто чув його сміх, але знав, що він завжди віщує якомусь лиходієві нещастя.

Наступного дня я прокинувся рано, але Холмс підхопився ще раніше, бо коли я одягався, то побачив його крізь вікно на стежці.

— Сьогоднішній деньок завдасть нам неабиякого клопоту, — зауважив він, потираючи руки. — Ситі готові, і рибалка почав їх розставляти. А ввечері побачимо, чи потрапить у них ця велика, зубаста щука, чи вислизне крізь дірку на волю.

— Ви вже побували на болотах?

— Я був у Ґримпені й послав до Принстауна телеграму про смерть Селдена. Думаю, що нікого з вас через нього не турбуватимуть. До того ж я знайшов свого вірного Картрайта, який обов’язково помер би на порозі моєї кам’яної хатки, як собака на могилі хазяїна, коли б я не дав йому знати, що зі мною все гаразд.

— А що ми робитимемо далі?

— Побачимося з сером Генрі. Аж ось і він!

— Доброго ранку, Холмсе, — привітався баронет. — Ви схожі на генерала, що обговорює план кампанії з начальником штабу.

— Так і є. Ватсон прийшов по накази.

— І я так само.

— Гаразд. Як я зрозумів, наші друзі Степлтони запросили вас сьогодні на обід?

— Сподіваюся, ви теж там будете. Вони дуже гостинні люди й будуть вам вельми раді.

— На жаль, нам з Ватсоном треба виїхати до Лондона.