Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2» онлайн - страница 222

— А минула ніч?

— Минула ніч мало що нам дала. Між собакою і загибеллю каторжанина знов-таки бракує чіткого зв’язку. Ми не бачили цього собаки. Ми чули його, але не можемо довести, що він біг слідами каторжанина. Немає ніякого мотиву. Ні, любий мій друже, факт є фактом: складу злочину ми ще не можемо встановити, і, щоб зробити це, варто піти на будь-який ризик.

— І що ж ви пропонуєте?

— Я маю великі надії на місіс Лору Лайонс, яка може стати нам у пригоді, коли дізнається про справжній стан справи. До того ж, у мене є свій власний план. Та не будемо загадувати наперед, хоч я сподіваюся, що завтра перемога буде за мною.

Більше я нічого не міг у нього вивідати, і він мовчки, замислено йшов аж до воріт Баскервіль-Холла.

— Зайдете чи ні?

— Зайду, бо тепер уже нема рації ховатися. Але ще одне, Ватсоне. Нічого не кажіть серу Генрі про собаку. Нехай гадає, що Селден помер так, як нас намагався переконати Степлтон. Так йому легше буде знести випробування, яке чекає на нього завтра, коли він піде до них на обід. Ви, здається, писали про це в своєму останньому звіті.

— Мене теж туди запросили.

— Тоді вам треба відмовитись. Нехай іде сам, це легко буде влаштувати. А тепер… На обід ми запізнилися, але встигли якраз на вечерю.

Сер Генрі скоріше зрадів, аніж здивувався, побачивши Шерлока Холмса, бо був певен, що той, довідавшись про події останніх днів, не всидить у Лондоні. Водночас він спантеличено звів брови, помітивши, що мій друг не має з собою ніякого багажу й навіть не пробує якась виправдатися. Холмсові одразу дали все, що він хотів, і за пізньою вечерею ми розповіли баронетові про ту частину своїх пригод, яку йому слід було знати. Але спершу я виконав неприємний обов’язок — повідомив сумну звістку Берімору та його дружині. Ключник сприйняв її з неприхованою полегкістю, але дружина гірко заплакала, затулившись фартухом. Увесь світ мав Селдена за жорстокого злочинця, напівтварину-напівдемона, а для неї він назавжди залишився малим кучерявим хлопчиськом з далекого дитинства, який тримався за її руку. Ні, справжнім чудовиськом може бути лише той, кого не оплакуватиме жодна жінка!

— Я сиджу тут із самісінького ранку, відтоді, як Ватсон поїхав, — мовив баронет. — Сподіваюся, що буду за це винагороджений? Якби не обіцянка не виходити на болота, я провів би вечір набагато веселіше, бо Степлтон надіслав мені запрошення.

— Ще б пак, ви справді весело провели б у нього цей вечір, — сухо сказав Холмс. — До речі, вас, мабуть, анітрохи не хвилює те, що ми дивилися на людину, яка скрутила собі в’язи, і оплакували вас?

Сер Генрі широко розплющив очі.

— Ну чому ж?

— Бідолаха-каторжанин був у вашій одежі. Боюся, що ваш слуга, який подарував йому цю одежу, тепер матиме проблеми з поліцією.

— Навряд. Як я пам’ятаю, там не було жодної мітки.