Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 40

Ранок на острові Забудькуватого Дракона почався з того, що на гілці височенного дерева з листками завбільшки з лопухи застрекотала якась пташка.

Я розплющила очі і зрозуміла, що лежу у зручному ліжку, встеленому пахучою травою. Біля мене згорнулася смарагдова мавпочка Дзиґа.

Рожеве сонце вже стояло високо в небі. Я озирнулася навкруги і побачила, що після вчорашнього карнавалу вся піщана бухта вкрита кольоровими зірочками, срібними й золотими блискітками і масками, в яких минулої ночі виступали гості планети Смугастих Равликів.

А ще я пригадала, як Забудькуватий Дракон переплутав мого кота Гарбузика зі своїм розпещеним синочком Вогнехвостом. Нічого собі! Мені вже скоро час вирушати на Землю, а де я тепер знайду Гарбузика?

Тут я побачила на вологому піску чіткі сліди, а біля них намальовану стрілку-дороговказ. Я швидко розбудила Дзиґу і ми побігли з нею в той бік, куди показували стрілки.

Сліди обривалися біля входу у підводний грот. Треба було пірнути досить глибоко у прозору блакитну воду.

— Ти вмієш плавати? — запитала я у смарагдової мавпочки.

Дзиґа мерзлякувато пересмикнула плечима, та все ж ствердно хитнула головою. Я набрала повні груди повітря, Дзиґа підійшла до краю берега, і ми стрімголов стрибнули у воду.

Коліт ми зі смарагдовою мавпочкою запірнули всередину, перше, що відкрилося нашим очам, була велика яскраво-зелена табличка — точнісінько така, яку ми побачили, коли приземлилися на планеті Смугастих Равликів. Тільки та перша табличка була встромлена у пісок, а ця була прикріплена до стіни грота.

Я вже знала, що робити. Приклала вказівний палець до гладенької поверхні таблички і почала з’єднувати між собою трикутники, квадрати й кружечки, що слухняно рухалися за моїм пальцем. Врешті ці пазли склалися у підказку-карту. Тільки карта ця показувала не стежки, ліси і гори, а підводні печери, гроти й тунелі.

— Вперед! — вигукнула я. — Треба якнайшвидше зустрітися з Люмом! І розшукати Гарбузика. Він, певно, вже награвся із Забудькуватим Драконом і хоче додому.

Пливти покрученими підводними коридорами було страшенно приємно. Вода в них була тепла, лагідна і світилася. Скоро й ми з Дзиґою почали виблискувати, як новорічні ялинкові прикраси.

Врешті ми допливли до підводного озера, посеред якого похитувалася величезна, плетена з морських водоростей колиска. А в тій колисці мирно спав мій кіт Гарбузик. Над ним схилився Забудькуватий Дракон. Він ніжно дивився на Гарбузика і обмахував котика віялом, зробленим із різнокольорових пір’їнок.

— Гарбузику, прокидайся! — покликала я свого рудого котяру.

Але мій вигук неймовірно розлютив Забудькуватого Дракона, Він засичав, усі його голови повернулися в мій бік і люто втупилися в мене. Здавалося, вкритий лускою плазун от-от кинеться на мене.

Але, на щастя, в цю мить до печери заплив мій друг, золоточубий космічний мандрівник Люм. Він глянув на розлюченого Забудькуватого Дракона й засміявся:

— Гей ти, лускате чудисько! Ти що, забув, що ми з Олею вчора перемогли на Фестивалі Смугастих Равликів? За правилами Фестивалю ти маєш виконати будь-яке наше бажання! Так от, ми хочемо, щоб твій улюблений синочок полетів з нами. Ненадовго! А ти поки приготуєш для нього якісь сюрпризи. Ти ж любиш робити несподіванки?