Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 31
Леся Воронина
В ту ж мить я почула, як хтось тихенько постукав у шибку. Я скочила з ліжка, підбігла до вікна і побачила, що до мене в кімнату зазирає моя давня знайома з Пурпурової планети — кумедна смарагдова мавпочка Дзиґа.
Я швидко відчинила вікно, і ось уже Дзиґа зручно вмостилась у кріслі й поважно звернулася до мене:
— Олю, мене прислав Люм. Сам він зараз дуже зайнятий. А коли отримав від тебе повідомлення, доручив мені запросити тебе на планету Смугастих Равликів.
— Що? — вражено запитала я. — А хіба бувають смугасті равлики?
— Авжеж, — упевнено відказала Дзиґа і простягла мені яскраво-зелену пластинку, на якій було написано:
Запрошення
Запрошуємо Вас узяти участь
у щорічному Міжгалактичному Фестивалі
Смугастих Равликів,
що відбудеться під час найближчого зорепаду
на острові Забудькуватого Дракона.
В кінці листа стояла велика смугаста печатка, із зображенням поважного бородатого равлика.
І я зрозуміла, що, судячи з усього, цей Равль Золотосмугий — істота мудра й серйозна, і на якісь дрібниці він не став би витрачати часу. А тим більше не надсилав би запрошення аж на Землю, коли б отой фестиваль не був якоюсь особливою подією.
Від хвилювання у мене засвербіло у носі, і я голосно чхнула. На що смарагдова мавпочка, пильно глянувши на мене, промовила:
— Здається, на вашій планеті чхання означає знак згоди?
Я не стала пояснювати їй, що чхаю просто через грип, а крадькома підморгнула Гарбузику, і ми з моїм рудим котярою почали збиратися в дорогу.
Треба було зробити це швидко й непомітно. Мама саме пішла на роботу, тато, як завжди, працював у своєму кабінеті. Певно, робив якесь чергове геніальне відкриття. Адже мій тато — відомий учений і винахідник професор Клим Чайка.
Отож я на всяк випадок вирішила не казати батькам, що збираюся у космічну подорож. Ніколи не відомо, як до цього поставляться дорослі. Хоча мій тато вже бував у Фруктовій галактиці і навіть якось допоміг врятувати Пурпурову планету від хижих космічних пацюків.
Розумієте, на початку, коли я ще тільки познайомилась із золоточубим хлопчиком з Фруктової галактики, я не уявляла, що у космічних мандрівках час минає зовсім не так, як у нас на Землі. Я можу бути десь на іншому кінці Всесвіту тиждень чи навіть місяць, а на Землі за цей час мине лише кілька годин. Але тепер я вже не боялася, що вдома хвилюватимуться й шукатимуть мене по всіх усюдах.
Отож я швидко склала у рюкзак кілька необхідних у космічній мандрівці речей: електричний ліхтарик, що працює на нескінченних батарейках, які зробив мій тато, запальничку, що живиться сонячною енергією, — також татів винахід, а ще теплу куртку й запасну пару вовняних шкарпеток. Адже ніколи не відомо, який клімат буде на одній з планет Фруктової галактики.
Зверху на речах у рюкзаку зручно вмостився мій вірний рудий кіт Гарбузик. Я повісила на шию чарівний медальйон (він не раз рятував мене, коли я потрапляла у халепу), і ми приготувалися до польоту.
