Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 28

За загородженим пультом сидів молодий вусатий черговий міліціонер і солодко позіхав.

Його чергування скінчилося, і він чекав зміну.

Хомка перебіг за перегородку, яка відділяла міліцейський пульт від коридорчика.

Міліціонер, скінчивши позіхати, завмер: на пульті перед ним на задніх лапках стояв хом’як і дивився на нього чорними, блискучими, як намистинки, очима^ Потім хом’як відкрив рота і тоненьким людським голосом сказав:

— Товаришу міліціонер, я, як свідомий громадянин, прийшов сюди, щоби заявити про пограбування. Я знаю, де знаходилося ще до вчора усе вкрадене, бо вчора він його забрав. Але ви можете дочекатись його там, він туди неодмінно повернеться! — Хомка перевів подих. — Я розкажу вам, де це місце, але з однією умовою: ви візьмете мене до себе жити! Згода? Якщо ні — я пошукаю когось іншого. Знаєте, риба шукає де глибше, а я — де ліпше!

Міліціонер, як та згадана Хомкою риба, беззвучно то відкривав, то закривав рота, вирячивши на Хомку очі.

А хом’як, не гаючи часу, притягнув ручку, за нею — аркуш паперу й тицьнув ручку в руку міліціонерові:

— Пишіть, я розповідатиму!

Міліціонер слухняно, наче під прицілом пістолета, взяв ручку.

Коли Хомка скінчив розповідати, а міліціонер записувати, до відділку зайшов його начальник.

Взявши під козирок, черговий міліціонер доповів:

— Товаришу начальник, завдяки вміло поставленій мною пошуковій роботі маю нові відомості щодо крадіжки на вулиці Високій.

— Ну, заходь, — сказав начальник, і обидва зникли за дверима.

Вийшовши з кабінету начальника, міліціонер задоволено потер руки. Потім відкрив чорний портфель й кивнув Хомці:

— Залазь!

Удома міліціонер, ледь переступивши поріг, гукнув:

— Таня!

З кімнати вибігла дівчинка з двома тоненькими кісками.

— Дивись, що я тобі приніс! — радісно сказав їй тато. — Це хом’як, який уміє говорити! Ось давай посадимо його в ту клітку, що залишилась у нас від папуги. Тягни її сюди!

Хомку посадили в клітку. Коли за ним зачинилися дверцята, Хомка полегшено зітхнув. Дівчинка одразу ж щедро насипала в годівничку соняшникового насіння, і Хомка почав набивати ним щоки, бо вже добряче зголоднів.

Новий Хомчин господар нетерпляче постукав пальцем по клітці й сказав:

— Ну, скажи що-небудь Танечці!

Але Хомка мовчав.

Таня теж постукала пальцем по клітці й сказала:

— Ну, тату, ти даєш. Хто ж таке бачив, щоб хом’яки розмовляли? Це ж тобі не папуга.

Але її тато не заспокоювався — він стукав і стукав по клітці товстим пальцем.

Хомці, зрештою, це набридло — він відкрив рота і хотів було сказати, щоб йому дали спокійно наїстися. Але з цього нічого не вийшло. Замість гнівних слів почувся тоненький мишачий писк.

Втрапивши знову до клітки, Хомка зовсім і назавжди перестав розмовляти.

Розділ 24. Облава

У напівпідвалі, де розташувався новоутворений загін «Котячий хвіст», усі ще спали. Хроня прокинувся першим, обережно поторсав Рекса і подав йому знак мовчати. Тихенько вони піднялися і вибралися надвір.

— Куди ми тепер? — спитав Рекс.

— Додому, — похмуро мовив Хроня. — Там же Хомка залишився, ти що, забув? Він ще про Доллі не знає…