Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 26

— Я точно не знаю, але було ще тепло, — промовила Доллі.

Вони довго ходили між могилами. Хроня вже почав втрачати надію, коли раптом Доллі зупинилась і почала принюхуватися:

— Мені здається, я чую запах професора.

У Доллі наче додалося сил. Вона почала переходити від горбка до горбка і нарешті/бупинилася перед дерев’яним хрестом, на якому висів штучний вінок, вже збляклий під довгими дощами.

— Це він, — сказала Доллі й лягла на горбок.

Хроня з Рексом підійшли до неї. На хресті був напис: Микола Борисович Кушнір.

Враз вівчарка підняла голову й завила. Така туга і такий розпач були в її голосі, що у Рекса наїжачилася шерсть на загривку, а у Хроні стисло горло.

— Давай відійдемо, — пошепки сказав хлопець Рексові. — Нехай побуде сама.

Вони мали змогу перепочити після довгого шляху. Відійшовши трохи далі, друзі присіли на ще зелену траву.

Сонце нарешті продерлося крізь хмари і останніми, вже нежаркими променями намагалося зігріти землю. Пригріті сонечком, стомлені переживаннями, Рекс з Хронею самі незчулися, як задрімали.

Прокинулись вони від вечірньої прохолоди. Сонце нижнім краєм вже торкалося обрію. Здивований відсутністю Доллі, Хроня підвівся, за ним устав і Рекс.

Вони підійшли до могили професора. Доллі так само нерухомо лежала на горбку.

Хроня присів і поклав руку на голову вівчарці.

Вона була мертва.

Розділ 22. Разючі переміни

До напівпідвалу зі свастиками Хроня з Рексом добралися пізно вночі. Зв’язаний Шкіря так само лежав у кутку. Коло нього сиділо декілька котів.

Усі решта зібралися навколо столу, на якому височіло щось схоже на трон. А на троні пишався, гордовито піднявши голову і випнувши груди, кіт Рата. Він сидів, наче король, оточений підданими, які віддано дивилися на нього. По обидва боки від трону горіли свічки, тому було не зовсім темно.

Побачивши сторопілих Хроню з Рексом, Рата гукнув зі свого трону:

— О, це мої друзі! А де ж ви поділи нашу благородну даму? Чи вона залишилася з паном професором? Ги-ги-ги! Підходьте, підходьте ближче і познайомтеся з ватажком визвольного загону «Котячий хвіст»! Це я! Мене обрали одноголосно відкритим голосуванням, дотримуючись усіх правил. Я тепер балотований, народ виявив мені довіру і надав необмежені повноваження, тобто право судити, карати і милувати.

Виголошуючи свою тираду, Рата жодного разу не вилаявся і не засичав.

Тут Хроня, який зачудовано слухав кота, почув, як хтось шарпає його за рукав. Це був Рекс, який очима показав йому на купу припасів з холодильника Аріадни Трохимівни. Частина бляшанок вже була порожня і вилизана до блиску. Біля купи сидів призначений Ратою вартовий. «Так ось чому так віддано дивляться на Рату коти», — здогадався Хроня.

Рата все продовжував говорити, вдаючи, що не помічає Хрониного виразу обличчя і намагаючись не зустрічатися з ним очима.

— Еге ж, ми перенесли сюди наші припаси, як ви бачите. Щоб з ними там без нагляду нічого не сталося, — пояснив він.

— Як — без нагляду? А Хомка? — спитав Хроня.

— Чортма вашого Хомки! — сердито просичав Рата. — Змився кудись.