Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 29
Галина Малик
Вони повернулися до свого підвалу. Але Хомки там не було. Зате був Фері. Він сидів біля залишених Ратою кукурудзяних качанів, виколупував з них зерна і клав у невеличку торбинку на мотузку.
— Що це ти робиш? — спитав його Рекс.
— Збир-р-раюся в емігр-р-рацію, — теж похмуро відповів Фері. — В Афр-р-рику полечу. Набр-р-ридли ці ср-р-рані пор-р-рядки. По-вер-р-рнуся, коли тут можна буде жити.
— Значить, і ти нас кидаєш, — сумно сказав Хроня. — А нам що робити?
— Шукайте спонсор-р-ра! — порадив Фері. — А я, якщо доб-р-р-ре влаштуюся, надішлю вам пар-р-ру долар-р-рів.
Він дзьобом спритно повісив торбинку з зерном собі на шию й подався до дверей.
— А ти хоч знаєш, куди летіти? — спитав Хроня.
— Я ж тобі не дур-р-рнувате кур-р-ряче стегно! Усе на південь та на південь! — відповів Фері.
Хроня з Рексом вийшли його провести. Вони обнялися на прощання, і Фері, важко змахуючи крилами, піднявся в повітря.
День видався погідний. Хмари нарешті зникли. Сонце стояло прямо серед неба, хоч уже досить низько над обрієм.
І Хроні здалося, що Фері полетів прямо на розжарену його тарілку. Папуга ставав все меншим і меншим і нарешті зник у променях сонця, наче його й не було.
Хроня зажмурив засліплені очі, а коли відкрив їх, побачив біля старого будинку міліцейську машину. З неї вийшли міліціонери, Аріадна Трохимівна і ще одна повнява розфарбована жінка, яка міцно тримала за руку… Шкірю!
Хроня присів у кущах бузку. Рекс, що був біля нього, припав до землі. Вони спостерігали, як міліціонери обережно оточили старий будинок. Потім двоє зайшли досередини, але швидко повернулися.
Один з них сказав:
— Нема там нікого, тільки дрантя, та ще ось…
Він простягнув начальнику вишиваний рушник.
— О! О! — аж підстрибнула Аріадна Трохимівна. — Це мій, мій рушник! Це його тоді вкрали злодії разом з телевізором, фотоапаратом та іншим добром.
— Яким телевізором? — здивовано повернувся до Рекса Хроня. — Ми ж тоді не брали ніякого телевізора!
Рекс теж нічого не розумів.
Але тут почала верещати друга жінка. Вона кричала:
— Цей хлопець з собаками — цей Хроня — небезпечний злочинець! Краде телевізори, викрадає дітей, — вона погладила Шкірю по голові, — а міліція, — вона тицьнула пальцем у напрямку машини, — міліція нічого не робить! — і вона чмокнула Шкірю у маківку.
Начальник сердито зиркнув на неї і наказав:
— Передайте по рації, хай оголосять по області розшук хлопця, звати Хроня, ходить з двома собаками, котом і папугою!
— Які вміють розмовляти! — голосно додав Шкіря.
Начальник скоса глянув на нього, підійшов до Шкіриної мами і тихо сказав:
— А вам я раджу звернутися до лікаря. Такого. Спеціального. По-моєму, прізвище його Запуханич. Це у хлопця, видно, нервовий шок.
Мати пригорнула Шкірю до грудей і тихенько заскімлила в носовичок, притиснувши його до рота.
«Що ж нам тепер робити?» — сам себе спитав Хроня. І подивився на Рекса. — Нам тепер удвох не можна. Нас тоді одразу спіймають.
Рекс подивився на Хроню і сказав:
— Я від тебе нікуди не піду, хоч ти що роби. Куди ти — туди і я.