Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 17

— Або кр-р-расивих і р-р-розумних папуг! — додав із труби Фері.

— Еге ж, — продовжував Рата. — Або ось ти, — звернувся він до Доллі, — не хочеш сказати пару теплих слів своєму бізнесмену? Що ти на те? — повернувся він до Хроні.

Хроня нерішуче знизав плечима.

— Я не знаю… Може, справді…

— Та що там думати! — вискочив на ящик Рата. — Помста, помста і ще раз помста!

— А що б на це сказали Пол, Тер і Гейст? — вагаючись, мовив Рекс.

— А яке їхнє собаче діло? — зло спитав Рата. — Якщо вони нам хотіли допомогти, то куди ж вони провалилися, га? Та пішли вони куди подалі! Ні, чуваки, самі за себе не постоїмо — ніхто за нас не постоїть!

— А я? — раптом пискнув Хомка. — Я кому буду мститися?

Палацові дітей та юнацтва? Ні, я не згоден. Моя хата скраю — я нічого не знаю. Я буду ось тут провіантом завідувати — десь щось роздобуду — сюди принесу. А ви ж після теракту голодні прийдете — а я вам — щось смачненьке на стіл! Згода, га? — благаюче подивився він на Рату.

— Та сиди собі, все одно з тебе користі, як з козла молока, — презирливо кинув Рата.

— Ну, чуваки, пора саме підходяща — смеркається. Гайда всі за мною! — і Рата рішуче рушив до виходу.

Якось непомітно він почав розпоряджатися начальницьким тоном.

За ним вилетів папуга. Все ще вагаючись, піднявся Рекс. Услід неохоче пішла Доллі.

Коли кімната спорожніла, Хомка порився у кутку, витяг звідкілясь приховану скоринку хліба й заходився гризти, ласо причмокуючи.

Розділ 15. Історія з привидом

Рата йшов попереду. За ним — Хроня з Рексом та Доллі. Папуга сидів у Хроні на плечі.

Поодинокі перехожі, заклопотані своїми справами, не звертали уваги на дивну компанію.

Вечірні вогні віддзеркалювалися у холодних калюжах. На вітринах тротуарних «шопів» звабно яскравіли «Снікерси», «Марси» та інші зморські солодощі.

Хроня не втримався і підійшов до однієї вітрини. За склом звабливо світив коричневими боками «Снікерс». Хроня проковтнув слину і спитав у Фері:

— А ти куштував оцей «Снікерс»?

— Куштував, — сказав Фері, — там гор-р-рішки всер-р-редині.

— Смачно?

— Гор-р-рішки нічого, а все решта — гидота.

— Нам у інтернат одного разу привезли допомогу. Гуманітарну якусь, казали. Там і «Снікерси» були, і «Марси». Тільки нам нічого не перепало… Дирекція між собою поділила.

Хроня зітхнув і наздогнав Рату.

— Куди ти нас ведеш? — спитав він у кота.

— Зараз побачите, — впевнено сказав Рата. — Уже близько.

Вони завернули у вулицю, на якій вишикувалися в ряд одноповерхові будинки. Дійшовши до одного, Рата зупинився:

— Тут.

Швидко поночіло. В одному з вікон будинку світилося. Кіт вправно перескочив огорожу й відкрив зсередини хвіртку. Видно було, що почувається він тут, наче вдома.

— Заходьте, тільки тихіше! — запросив він друзів. — Ось сюди, за будинок. Та-а-ак. Сідайте ось тут, у кущах, і слухайте…

Аріадна Трохимівна, огрядна жінка пенсійного віку, пила на кухні чай «Піквік». Її задоволене червоне обличчя лисніло потом. Поруч з нею сиділа біла пухнаста кицька з кирпатим носом і рожевим бантиком на шиї. Аріадна Трохимівна час від часу подавала їй тоненькі кружальця ковбаси. Кицька делікатно брала їх білими зубками і поволеньки з’їдала. Лампа з червоним абажуром затишно освітлювала кухню. Аріадна Трохимівна блаженствувала.