Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 13

— Не переживай, — сказав Рекс, — я дещо придумав. Ось слухайте…

Розділ 11. Небезпечний похід

Міліціонер, що чергував у вестибюлі будинку мерії, побачив на сходах папугу. Живого, великого папугу. Той спокійнісінько сидів і дзьобом перебирав пір’я під крилом.

Міліціонер тихенько вийшов зі своєї скляної будки і, скрадаючись, почав наближатись до папуги.

Той зиркнув на нього скоса й насторожився.

— Ціпа-ціпа-ціп! — склавши губи трубочкою, тонким голосом покликав міліціонер.

— Дур-р-рня! — несподівано сказав голосно папуга і став відходити повагом далі, відводячи за собою міліціонера від сходів на другий поверх.

«Ого, він і розмовляти вміє!» — подумки зрадів міліціонер.

Він ішов за папугою, а той то підпускав його ближче, то відлітав на декілька кроків уперед.

Міліціонер так захопився ловами, що оглядатись йому було ніколи.

Тому він не побачив дивної картини: до вестибюля зайшла невелика компанія: хлопець, два бездомних собаки, облізлий кіт і хом’як.

Проте це дуже добре бачив Фері. А коли його друзі перебігли вестибюль і зникли на сходах, що вели на другий поверх, Фері спокійнісінько злетів у повітря й вилетів через двері чорного ходу, які завбачливо залишив відчиненими для нього Хроня.

Плюнувши спересердя і вилаявшись несподівано грубим басом, міліціонер повернувся на свій пост.

А Хроня з друзями тим часом піднялися на другий поверх і зупинилися перед скляними дверми.

— «Прийомна», — прочитав Хроня і сказав: — Це тут.

Скляні двері відчинилися, і з них вийшла кругленька голубоока молодичка з губками бантиком. Уздрівши химерну компанію, вона широко відкрила очі й ледве спромоглася вичавити з себе:

— А… а… а… це ще що такоє?!

Але за мить бровенята її грізно зійшлися на переніссі й вона, опанувавши себе, закричала:

— Як вони сюди пробралися? Ужас! Нащо ти, мальчік, привів сюда цих сабак?! Негайно забирайтеся вон! Боже, вони вже наслідили на коврах!

Хроня знічено глянув на свої брудні черевики, а Рата, що саме чухався задньою ногою за вухом, де його вкусила блоха, сказав:

— Заткни фонтан, чувіха, ми до мера.

Сердито штурхонувши грубіяна, Рекс, щоб виправити становище, якомога ввічливіше проказав:

— Ми той… ми ненадовго. Мер у себе?

Тут з’явився Фері, який знайшов на четвертому поверсі відчинене вікно і приєднався до друзів. Він сів Хроні на плече і тут же вигукнув, очевидно, щоб вже остаточно заспокоїти розгнівану молодичку:.

— Де ключ від чар-р-рівного міста «Світоч»?!

Цього вже блакитноока дама знести не змогла. Вона заверещала, кинула теку, з якої повилітали якісь папірці, й підстрибом побігла коридором.

Рата прочинив двері до приймальні й широким жестом запросив:

— Шлях вільний, прошу пана до гілляки!

Мер сидів за столом і розмовляв по телефону. Певно, з начальством, бо, побачивши Хроню і його компанію, округлив від подиву очі, але слухавку не кинув, а продовжував, з чимось погоджуючись, кивати головою.

Хроня тим часом присунув стілець до столу, сів, а коло нього розташувалися всі решта.