Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 11
Галина Малик
— Його негайно треба до лікаря, — сказав Рекс. Дивіться, у нього повітря з грудей виходить.
— До лікаря, до лікаря, — розпачливо сказав Хроня. — Де його шукати — ніч же надворі.
— Я пам’ятаю, панове, де живе той лікар, до якого мене водив пан професор, — сказала Доллі. — Ходімо.
Хроня обережно взяв Чіпа на руки. Той тихенько заскавулів.
— Потерпи, потерпи трохи, малий. Зараз ми знайдемо лікаря, він тобі допоможе, — примовляв Хроня, несучи Чіпа.
— Гей, чуваки, ви куди? — гукнув від дверей Рата, який теж вийшов подивитися, що сталося.
— Ми зараз, — сказав Хроня. — А ви сидіть, чекайте, нікуди не ходіть.
Рата підійшов ближче.
— Ні фіга собі! — присвиснув, побачивши Чіпові рани. — Куди ви його несете?
— До лікаря, — буркнув Рекс.
— Шкода праці, чуваки! — сплюнув Рата. — Йому вже той…
— Ану заткни пельку! — несподівано сам для себе вишкірив зуби Рекс. — Ти, відморожений!
— А ти не наїжджай, не наїжджай! — відступив Рата. — Я що?.. Самі побачите…
Доллі дійсно знайшла будинок лікаря. У ньому не спали, з вікон лунала гучна музика, чулися людський сміх і дзвін посуду. Видно, там гуляли.
Хроня з Чіпом на руках нерішуче стояв перед залізною хвірткою.
— Звати його Юрій Михайлович, — сказала Доллі. — Дзвони.
Хроня подзвонив. Раптом вікно будинку відчинилося і звідти до пояса висунувся товстий чолов’яга. Розмахуючи руками, він загорлав:
Хроня з переляку аж сахнувся, але за мить знову натиснув ґудзик дзвоника.
Нарешті двері будинку відчинилися. Спочатку з них вибіг величезний чорний пес породи водолаз і підбіг до хвіртки. А потім, похитуючись, з’явилася кремезна чоловіча постать.
— Хто там? — гукнув чоловік, вдивляючись у темряву.
— Це я, — несміливо мовив Хроня.
— Хто — я?
Хроня мовчав, не знаючи, що сказати.
Чолов’яга підійшов до хвіртки й придивився.
— Чого тобі? — непривітно спитав він, побачивши Хроню з Чіпом на руках.
— Ось, — Хроня кивнув, — собаки покусали. Ви Юрій Михайлович?
— Ну, я. Тільки я вдома не приймаю. Приходь завтра на прийом.
— Так він до завтра, може, не доживе, — схвильовано попрохав Хроня.
— Не доживе, не доживе… — сердито пробурчав ветеринар. — Ану, покажи… — він оглянув Чіпа, а потім покосився на брудного й обдертого Хроню.
— М-м-да, — пошкріб він підборіддя. — Це твій чи…
— Та ні, я на вулиці підібрав.
— Баксів у тебе, звісно, нема… Та які там бакси, навіть дерев’яними не пахне, — ніби сам до себе мовив ветеринар.
— Його можна врятувати? — нетерпляче спитав Хроня.
— Можна то можна, — сказав Юрій Михайлович, — а платити хто буде? У мене кожний укол два долари коштує! Зрозумів? Так що приходь завтра на прийом… Якщо ще треба буде… — додав він тихо вже сам до себе і хряснув хвірткою.
Розділ 10. Все марно
Хроня розгублено постояв хвильку біля зачиненої хвіртки і рушив назад. Доллі й Рекс понуро йшли поруч. Коли вони завернули за ріг, почули за собою сопіння. Хроня перелякано озирнувся і побачив водолаза, який саме вивернув з-за рогу. Рекс зупинився, застерігаюче загарчав і затулив собою Хроню з Чіпом на руках. Але водолаз не збирався нападати. Він підійшов ближче й поклав на землю пакунок, який ніс у зубах.
