Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 14

Нарешті мер поклав слухавку й одразу закричав:

— Ето хто тебе разрєшил захадіть сюда с сабакамі?

— Ніхто не розрішав, — сказав Хроня, — але ви не бійтеся, ми ненадовго. Ми лише запитати, чи вам відомо, скільки у нашому місті живе безпритульних людей і собак, і котів…

Але тут його перебив Рата, що досі уважно придивлявся до мера:

— Чуваки, гля, а він на мене схожий!

У мера, коли він почув Ратин голос, від здивування відвисла нижня щелепа. І дійсно, у мера був такий же короткий «їжачок» на голові, як у Рати. І очі у нього такі ж нахабні й блискучі, як у кота.

— Ето што єщо за фокуси? — нарешті спромігся мер.

— Це не фокуси, — сказав Хроня. — Вони всі справді вміють розмовляти, — кивнув він головою на друзів. — Але ви не відповіли на моє запитання.

— У мєня двадцать заводов і трідцать ресторанов, — сказав мер, — і мнє нєкогда подтірать задніцу каждому коту. Етім пусть занімаєтся міліція. Бездомних дєтєй — в інтернат, бездомних сабак — атлавіть і унічтожить. Марія Пєтровна! — гукнув він. — Гдє мая ахрана?

Двері кабінету рвучко відчинилися, і на порозі став здоровенний стрижений хлоп’яга.

Широко розставивши ноги, він загородив собою вихід.

З-за нього визирала блакитноока дама, а за нею тупцював міліціонер з вестибюля.

«Ну все, ми пропали!» — встиг ще подумати Хроня.

Розділ 12. Впійманий

Далі події розвивалися з такою швидкістю, що думати було ніколи.

До кабінету мера напхалося стільки людей, що ніде було повернутися. Вони всі щось кричали, когось ловили, чулося: «Полун-др-р-ра!», «Гівнюк!», «Тримай!», «Лови!». А коли все стихло, Хроня побачив, що його, важко дихаючи, тримає за руки міліціонер. Більше в кабінеті нікого з його друзів не було.

«Втекли чи впіймали?» — гадав Хроня, в той час як мер влаштував рознос міліціонеру, покусаній охороні, подряпаній секретарці й усій решті, що прибігла його рятувати.

Нарешті мер заспокоївся. Глянувши востаннє на Хроню, він наказав:

— В дєтскій распрєдєлітєль єво!

Кабінет швидко спорожнів. Тоді мер потяг носом повітря і, скривившись, буркнув:

— Ну і наванялі!

Підійшовши до вікна, розчинив його навстіж і теж вийшов з кабінету.

На найвищій шафі за глиняною вазою, яку колись подарувала мерії делегація з Угорщини, щось заворушилось. З шафи злетів Фері, сів на стіл мера й неквапом пройшовся по ньому перевальцем, наче пінгвін.

Дійшовши до якогось документа, який лежав скраю, Фері раптом присів і какнув просто на підпис мера, який був скріплений ліловою печаткою. Задоволеним голосом Фері промовив:

— Р-р-райська насолода!

Потім спокійно вилетів у розчинене вікно і приземлився в кущах біля мерії. Там уже чекали Дол і Рекс з Ратою — всі, крім Хроні. Про це місце зустрічі вони на всяк випадок домовилися заздалегідь. Рата ще був збуджений бійкою, він зализував синці й сердито вуркотів собі під носа. Хомка ще не перестав тремтіти від пережитого страху, хоча йому не довелося ні кусатися, ні вириватися з рук охоронців, як усім іншим. Він одразу ж прошмигнув між ногами натовпу і першим вискочив на вулицю.

— Ну що тепер робитимемо? — розгублено сам себе питав Рекс.