Що є свобода? Добро в ній яке є?Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото. О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!
"ВСЕ ЛИЦЕ МОРЩИШ, ЖУРНИЙ ЗАВСІГДИ ТИ..."
Все лице морщиш, журний завсігди ти,Чи можна ще тут про життя говорити? Живе лиш по правді веселий з виду,Хто має світло, а темряви - й сліду.Того ж, хто сумує, без просвітку тужить,Постійна зла смерть приповільнено душить.
ПОХВАЛА БІДНОСТІ
О блаженна й свята - уділ мій, бідносте, Справжня мати серцям, рідна і лагідна!Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби,Супокійная гаване! О щасливий, хто зміг заприязнить тебе,Зрозуміти, як втіхи незміреніТи приносиш усім, хто вшанував тебе Серцем щирим і радісним. О щасливий, хто зміг заприязнить тебе,Хто на ласку твою здався без оглядуІ кого на бенкет свій допустила ти,Ввівши в хату низьку й тісну. Всяка слабість тіка геть від твоїх осель... Немов диму бджола, так уникають їх Чорна неміч, гостець і камінний недуг, Жовчні болі й пропасниця. Бо немилі тобі п'янство й зажерливість, З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ; Бо немила тобі розкіш неправедна, Люта мати тривог лихих. Ні турбота грузька, ні тії клопотиДо пенатів твоїх не наближаються,Ні амбітність, ні шум слави порожньої, Ні погибельні пристрасті. Не лякає тебе полум'я блискавки,Не страшить глибочінь моря бурхливого,Бо ж оселя твоя в тихому падолі,Човен твій на мілкім брідку. В твій куток не зорить острах і хитрощі, І пекельних богинь погляди заздрісні Не спроможні пойнять дім твій - і Тартаром В тиху пристань повіяти. Нестурбований мир, спокій нерушенийІ здоров'я міцне, і призвичаєнеДо побожних трудів серце незламнеєСлавлять твій гостелюбний дах. Зрівноважений дух, мудра розсудливість Та веселість ясна, що з верховин своїхНа глупоту людську дивиться з осміхом - От супутники бідності. Але ті жебраки - як я прославлю їх? Що на серці у них прагнення золота,Ті захланні старці, що до скарбів земнихТак пожадливо горнуться. Ні, покіль іще ти оком пожадливим, Мов злиденний той Ір, рвешся до золота, То й без скринь золотих ти не наблизишсяДо правдивої бідності. Був убогий Христос - бо зневажав скарби, Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш В серці чистім і праведнім.
