Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 99

Зважаючи на беззаперечну цінність їхнього «підопічного» (і як королівського тестя, і як гаранта повернення геть усіх козаків з вимушеної еміграції на батьківщину), сердега Кароль стоїчно терпів ці незручності заради величі гетьманської Украйни і королівської Польщі, майбутнього гетьмана Пилипа Орлика і майбутнього короля Станіслава Лещинського… ну і свого особистого щастя також.

Хоча іноді терпіти було нелегко. Особливо у трактирах, де здоровань змушений був спостерігати за трапезою попутників, стоячи поруч мовчки – у буквальному розумінні, набравши води до рота! А їсти ж хотілося, ще й як!..

Попри солідний вік і поважну статуру, «підопічний» гнав коня – бо йому дуже-дуже кортіло встигнути на сейм, який мав обрати нового правителя Речі Посполитої. Григорій не відставав, оскільки від успіху їхньої таємної операції залежала подальша доля його батька – гетьмана у вигнанні, який лишився добровільним заручником Порти й гарантом початку козацького повстання, що мало спалахнути на Запорозькій Січі одразу після затвердження Станіслава Лещинського.

Бідолашному Каролю залишалося тільки встигати за претендентом на трон і гетьманичем. І це при тому, що його кінь дуже стомлювався під подвійною вагою: велетня-вершника і півмільйона золотих флоринів, захованих у кінській збруї. Ще по чверті мільйона «резервних» грошей везли при собі Григорій та їхній «підопічний» – і все те призначалося для підкупу гонорових шляхтичів напередодні сейму! Але ж спробуй-но довезти таку вагу із Франції до Польщі через ворожі німецькі землі всього лише за декілька днів!..

Але вони спробували.

І здається, операція мала всі шанси на успіх…

Якщо тільки зараз…

Якщо зараз!..

Кароль ледь-ледь втримувався від того, щоб не проковтнути або не виплюнути воду, бо надто вже кортіло і самому всістися на лаву, відрізати товсту скибу хліба, а також добряче підсмаженого м'яса!..

– Послухай-но, Ернсте, чи не здається тобі, що моя кобила поводиться не надто сумирно? – стурбовано звертається «підопічний» до Григорія. – Щось мене непокоїть її поведінка.

От же ж старий хрін – угледів-таки!!!

Це у пана претендента умовна фраза така, що означає: «Твій побратим, месьє Григоре, поводиться надто нерозважливо».

Гетьманич (а нині – челядник Ернст) скоса озирається на Кароля, потім відповідає спокійно:

– Ну що ви таке кажете, гер Брамляк?! Ваша кобила спокійна, немовби лебедиця на затишному плесі. Іншого годі й очікувати.

«Підопічний» гер Брамляк (він же – претендент на польський стіл Станіслав Лещинський) невдоволено кривиться, хитає головою, але все-таки повертається до трапези. А Каролю й надалі доводиться стояти біля столу з наповненим водою ротом. Попоїсти він зможе тільки згодом – у сідлі, під час чергового запаморочливого перегону…