Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 100
Тимур Литовченко
– Братику, прокидайся швидше!
Кароль ще не встиг розліпити повіки, а Григорій вже стояв біля нього і щосили торсав за плече.
– Що сталося, гетьманичу?.. – ліниво мовив здоровань, який все ще не виринув із солодких марень. Проте схвильований вигук Григорія остаточно привів його до тями:
– Схаменися: життя короля Станіслава у небезпеці!!!
– Тобто?!
Кароль миттю скочив на прямі й вилупився на Орлика, роззявивши рота і шалено вирячивши очі, у яких не залишилося і сліду нещодавнього сну.
Хоча…
Хоча про що йдеться?! Яка це небезпека може загрожувати французькому протеже у нинішній ситуації?! Наприкінці серпня сейм розпочав вибори короля – ясна річ, зі страшенної сварки сенаторів між собою! У той момент, коли ці пихаті пани готові були перегризти один одному горлянки, з'явилися вони утрьох – Станіслав Лещинський у супроводі Григорія Орлика та Кирила-Кароля, пред'явивши сенаторам найпереконливіший аргумент: мільйон флоринів чистим золотом. В результаті пристрасті швидко вщухли, гроші перекочували до гаманців виборців, і через два з половиною тижні після початку «великої бузи» поголовно задоволений сейм одностайно проголосив королем Лещинського. Новоспечений монарх був настільки люб'язним, що запросив відданих попутників погостювати у нього тиждень-другий, відпочити від пережитих пристрастей…
То що ж могло статися?! Що загрожує життю монарха, з яким солідарна вся еліта Речі Посполитої?!
– Мерщій до королівських палат, братику!..
– А-а-а…
– На правобережжі Вісли з'явився двадцятитисячний десант московитів під проводом Лассі!
– Що-о-о-о?!
Від несподіванки Кароль одразу ж сів на ліжко: ноги підкосилися…
– Те, що чуєш!!!
– Як подібне могло статися?!
– Не знаю, братику, не знаю! Либонь, не спрацювали заздалегідь заплановані відволікаючі маневри: або шведи не вдарили на Санкт-Петербург, або кримці – на Астрахань… або ж… або…
Орлик не договорив, але Кароль і без того зрозумів побратима: «Або запорожці не підняли повстання в ім'я козацької честі, рідної Украйни та мого шляхетного батька і справжнього гетьмана Пилипа Орлика». Так, припускати останнє було дуже-дуже нелегко…
– Коротше, розберемося потім. А зараз взувайся, хапай подаровану тобі шаблю – і мерщій до королівських палат!
Тільки тут Кароль помітив, що його побратим уже озброєний. Григорій між тим продовжив:
– Мені здається, за нових обставин сенатори швиденько позабудуть про виявлену до них щедрість, а вважатимуть за краще видати короля Станіслава московитам, як запоруку своєї лояльності імператриці Анні Іоанівні.
Кароль хотів уточнити, що з іще більшим задоволенням польські пани видадуть ненависним московитам сина бунтівного українського гетьмана. Проте Григорій не побажав слухати, лише рішуче мотнув головою і кинувся геть з кімнати. Натягнувши нарешті чоботи і зірвавши зі стіни шаблю, здоровань побіг за ним.
По дорозі не розмовляли – навіщо?! Кароль і без того був упевнений, що гетьманич картає самого себе однією-єдиною думкою: навіщо залишився у Варшаві, чом одразу ж після вдало проведених виборів не помчав на Запорозьку Січ?! Отак от передовіряйся іншим!
