Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 63

– Лист… Де лист, що був тут?.. – простогнав нещасний швейцарець.

– Листа я поклав у своїй кімнаті, аби він часом не зім'явся. Адже з вашої провини між нами сталася бійка, то ми могли б і затоптати цього папірця…

– Ви його читали?! Зізнайтеся, що прочитали!.. Так?!

– Особисто я – ні! Як можна?! – не моргнувши оком, кинув Вишняков. Між іншим, то була чистісінька правда. Втім, його відповідь анітрохи не заспокоїла Хаґа. Відчуваючи, що його товариш перегинає палицю, Неплюєв спокійно мовив:

– Ну, так, так – я читав. Буквально одним оком зазирнув до написаного. А що тут такого?..

Швейцарець мало не збожеволів від нападу люті, проте що міг вчинити він один проти трьох росіян?! Та ще й за дверима кімнатки було повно челядників…

– Ну ти й наволоч, капітане! – констатував Неплюєв, коли Хаґу знов скрутили руки за спиною. – Обіцяв же поводитися спокійно, а сам…

– З тими, хто не має честі, не варто поводитися чесно!!! – ревонув гість, ображений у найкращих почуттях.

– Ти хоч би думаєш, що кажеш?..

– Так, думаю!..

– А мені здається, що ні!

– Якщо вам щось там здається…

– На відміну від мого товариша, – спокійно мовив Вишняков, – мені нічого не здається. Зате я точно знаю, що ви перебуваєте зараз на території стамбульської резиденції Російської імперії.

– Це не змінює того простого факту, що ви – люди без честі й совісті!..

– Ні-ні, капітане, помиляєтеся.

– В чому ж?!

– Це багато чого змінює.

– Наприклад?!

– Наприклад, на території будь-якого посольства діють закони тієї держави, яку воно представляє. У даному разі – закони Російської імперії.

– Я не порушував ваших законів, зате ви попрали закони честі!!!

– Ви, капітане, здійснили напад на російськопідданого, перебуваючи на російській території. Отже, згідно з нашими законами, ви винні у ганебному підступному злочині. І навіть якби ваша таємниця не розкрилася випадково, ми мали би право вас обшукати. Так що фінал був би тим самим, повірте мені!..

Хаґ лише застогнав від безсилля.

– А тепер викладайте все, що мали передати послу Вільнєву.

– Так-так, капітане, кажи. Бо інакше завтра вранці тебе знайдуть десь поза містом з горлянкою, перерізаною від вуха до вуха. – І Неплюєв недобре посміхнувся.

– Але ж у моїй загибелі запідозрять вас! – обурився швейцарець.

– З чого б це раптом?!

– Адже вчора ми з Вишняковим разом полишили патріаршу резиденцію.

– Ну то й що з того?!

– А те, що месьє посол Вільнєв почне мене розшукувати.

– Дурниці! – відмахнувся Вишняков. – Вільнєв не може знати, що ви збираєтеся відвідати його.

– Він знає, запевняю вас.

– Якби вже встигли побачитися бодай раз, то послання де Шовлена ви передали б йому, а не носили б зашитим у капелюсі.

– Так, ми ще не бачилися.

– Ну то…

– Тим не менш, я вже встиг письмово повідомити месьє посла про моє прибуття. До вашого відома, аудієнцію призначено на післязавтра. Тож якщо я не прибуду на зустріч у французьке посольство…

Резиденти розгублено перезирнулися.

– Нічого, капітане, ми замінимо вас нашою людиною, – бадьоро зазначив Вишняков.