Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 65
Тимур Литовченко
– А твоє життя?
– Будь ласка, можете мене вбити! Давайте!.. Проте навряд чи матимете іншу подібну нагоду ознайомитися з планами французького посла і турецького султана, а також затримати цікаву вам людину.
Резиденти перезирнулися.
– М-м-м?.. – запитально наморщив чоло Вишняков.
– Усі вони продажні, ці гвардійці швейцарські! – знизав плечима Неплюєв. – Хто заплатить більше, до того і наймаються воювати.
– Мені гроші сестрам на посаг збирати треба, – нагадав Хаґ.
– Ми заплатимо тобі рівно стільки ж, скільки заплатив маркіз де Шовлен.
– У два з половиною рази більше.
– Ти, капітане, торгуєшся, немовби марсельські шльондри, яких ти сам же і зневажаєш.
– Ви обидва, месьє, відмовилися їхати зі мною до базельських дівиць – то що ж я зроблю?!
– Якщо хочеш іще бодай колись побачити свій Базель, приставай на наші умови!
– Ні, то ви приставайте на мої!..
Після запеклого торгу зійшлися на півторакратній сумі від заплаченої французькою казною. Капітана знову звільнили від пут, ударили по руках. Він розповів, що амбасадор Григор Орлі вже відбув інкогніто із Франції до Османської імперії, проте доки швейцарець готуватиме ґрунт для переговорів тут, у Стамбулі, вирішив провідати затриманого батька, месьє Філіппа Орлі. Коли гетьманич збирається плисти до Стамбула, капітан точно не знав. Що через декілька місяців, то це точно… А поки що батько й син перебувають разом.
– Ех, накрити б одразу обох!.. – Неплюєв замріяно примружив очі й стиснув кулаки.
– Ага, так і підпустять вас до них султанські яничари!..
– А з твоєю допомогою?..
– Не вийде, ні, – швейцарець розчаровано підібгав губи. – Я ж бо маю перебувати тут, у Стамбулі, а якщо раптом з'явлюся у Салоніках…
– Так-так, згоден, не вийде, – не надто охоче погодився резидент.
– Але то нічого, – заспокоїв його капітан Хаґ. – Якщо вже я взявся до справи, можете не хвилюватися: усе буде гаразд! Попадеться месьє Орлі вам до рук, не сумнівайтеся.
– Ти тільки диви мені, не наобіцяй зо три короби, щоб потім… – Неплюєв погрозив бранцю стиснутим кулаком.
– А хто ж, окрім мене, збиратиме посаг моїм сестрам?! – щиро здивувався швейцарець.
Російську резиденцію він полишив тільки на світанку, коли усі троє завершили обговорення плану дій у найменших деталях. Із собою забрав рекомендаційного листа до посла Вільнєва і гаманець із золотими рублями. Це була половина обумовленої платні. Другу капітан мав отримати не раніше, ніж зв'язаний амбасадор Григор Орлі опиниться у кімнатці, з якої Якоб Хаґ тільки-но вийшов на волю…
– То диви мені, нікому щоб анічичирк! – пригрозив наостанок Неплюєв. – Інакше посол Вільнєв миттю дізнається, що ти за птаха.
– Авжеж, я мовчатиму, немов та риба! – кивнув швейцарець.
Вести малесеньку шлюпку розбурханим морем, та ще й сидячи на веслах самому, – справа нелегка. Та чого там – просто ризикована! На довершення усіх нещасть, човна заливало бризками та рясним дощем, а вичерпувати воду не було часу й найменшої можливості. Та й одяг намок настільки, що якби він мав при собі паперові листи, їх можна було б сміливо викидати геть.
