Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 60
Тимур Литовченко
– Що за справа така? – немовби так собі, між іншим поцікавився Неплюєв.
– А-а-а, отож, що справа!..
– Н-ну?..
– Е-е-е, ні-і-і, – швейцарець рішуче мотнув головою, – забагато знати хочете!
– А все ж таки?..
– Мені декого треба побачити тут, у Стамбулі.
– Кого саме?
– Пх-х-хе-е-е-е!!! Так я вам і сказав!..
Капітан замахав руками, від чого став схожим на людину, яка відганяє рій нав'язливих мух.
– А це… Це… Ой!.. Гик!.. – Вишняков проковтнув слину, та сказати щось путяще так і не зміг. Тоді ініціативу перехопив Неплюєв:
– Одне лиш хотів би знати: той незнайомець, до якого мені немає жодного діла – він як?..
– Що – «як»?..
– Він достойна людина? Чи так собі?..
– О-о-о, то є великий, великий, вел-лик-кий достойник! – швейцарець аж розплився у щирій посмішці.
– Ну, тоді пропоную випити за його здоров'я!
Побачивши, що Вишняков здивовано вирячив на нього каламутні очі, Неплюєв поспіхом тицьнув до рук гостя повний жбан настояного на родзинках хлібного вина і проголосив:
– Н-ну-у, за здоров'я!..
– Здоров'я посла Вільнєва!!! – ревонув капітан Хаг і хвацько приклався до жбана… Як раптом коліна швейцарця підігнулися, і він як стояв, так і гепнувся на підлогу. Напівпорожній жбан розлетівся на друзки.
– Сл-л-лабак… – констатував Вишняков і розчаровано зітхнув: – Не зустрічав ще іноземця, здатного перепити нас, росіян.
– Замовкни, бовдуре! – зупинив його Неплоєв. – Краще зверни увагу, чиє ім'я проголосив цей ідіот, перш ніж знепритомніти. Що скажеш?..
– Ага-а-а, точно! – обличчя Вишнякова засяяло, немов масний млинець. – Він пив за здоров'я французького посла Вільнєва, а отже…
– Давай-но обшукаємо цього п'яничку, доки він не тямить себе, – запропонував Неплюєв, – а насамперед розберемося з капелюхом.
– О-о-о, точно!
Вишняков нахилився, проте не втримався на ослоні і впав на підлогу поруч з Хаґом. Неплюєв голосно і безсоромно вибатькував обох, сам підняв капітанського капелюха, якомога обережніше обмацав: за підкладкою явно відчувався папірець. Але патрати капелюха самотужки не наважився: після випивки трішки тремтіли пальці. Як би ненароком не пошкодити листа!..
– Ониську!.. Он-нис-с-ську-у-у-у?!
Челядник з'явився миттю. Резидент тицьнув йому капітанського капелюха і наказав:
– Давай-но подивись, що таке там зашите. Тільки диви мені – обережно патрай, обережно! Як зашите пошкодиш – зі спини ременів наріжу, сіллю притрушу…
Онисько був обережним, і за хвилину Неплюєв уже розгортав на коліні листа, знайденого під підкладкою капелюха. Читати французькою було важкувато, проте все ж таки (з п'ятого разу) резидент зміг розібрати наступне:
Париж.
8 березня 1730 року від Р.Х.
ЙОГО СВІТЛОСТІ
ПОСЛУ ВІЛЬНЄВУ
