Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 43

Не ворожкою то було сказано, та й базувалося пророцтво на зовсім іншій підставі… Втім, хіба ж він не знає з власного досвіду, що подібні слова іноді віщують правду?!

То, може, він і справді веде паризькими вуличками майбутню королеву…

Або королівську фаворитку…

Так, Господь Бог іноді розігрує з людьми вельми цікаві інтермедії.

І де б іще зіграти з гетьманичем Григорієм Орликом мініатюру «Порятунок французької королеви», як не у загадковому місті Парижі наприкінці січня 1730 року від Різдва Христового!..

– Скажіть, будьте ласкаві, а хто ще вірить у це пророцтво? – нарешті поцікавився він.

– Як це – хто?! Звісно, що всі! І насамперед я сама. Тому й захотіла одним-єдиним дотиком зцілити дружину каліки, як він мене попрохав, – от тоді у пророцтво мадам Феліції повірив би навіть такий скептик, як от ви.

– Але, окрім мене, не сумнівається більш ніхто?

– Звісно ж!

– А хто ж усі вони – оті інші, які вірять пророцтву?

– І моя добра матуся, і мій покровитель.

– Хто ваш покровитель?

– Його світлість маркіз Норман де Турнем. Ви знайомі?

– Я у Парижі не надто довго, тож не маю честі…

– Бажаєте познайомитися?

Вони зупинилися посеред вулиці. «Справді, чом би й ні?» – подумав Григорій, а вголос мовив:

– Із величезним задоволенням!

– Ну, тоді маю честь запросити вас післязавтра на звану вечірку до маркіза де Турнема. – Дівчина відпустила його руку, відступила на крок і церемонно вклонилася. – Його світлість влаштовують вечірку спеціально на мою честь. Має прийти персон шість, не більше. Ну, і ви, люб'язний шевальє, теж приходьте. І його світлість маркіз, і моя матуся, і всі інші з задоволенням висловлять вам подяку і приязнь за вашу мужність.

– Е-е-ет, пусте… Я лише повівся згідно з велінням дворянської честі.

– Отже, до зустрічі, капітане Бартель?

– А ми хіба вже розлучаємося?

– А хіба ви забули, що я йшла до вечірньої меси?

– Так, але…

– То я прийшла!

Дівчина махнула рукою праворуч. Григорій озирнувся і побачив там невеличкий католицький костел.

– А ви не підете зі мною, капітане?

– Ні-ні, я, знаєте, протестант.

– А-а-а, зрозуміло… Ви гугенот?

– Це французьке слово, а не шведське. Щоб не вдаватися у подробиці, можете вважати – так, гугенот.

Не пояснювати ж цій дівчинці, що хоча він формально вихрестився у католицтво, проте в душі досі залишається православним, тож не надто охоче відвідує меси!

– Що ж, шевальє, тоді чекаємо вас післязавтра…

Вона назвала адресу, церемонно вклонилася й попрямувала до костела. Григорій пішов у протилежний бік, глибоко замислившись.

Не те щоб юна парижанка аж надто вабила його… зачепила його серце… Якщо чесно, гетьманич і досі не оговтався після того, як тринадцять років тому Семен Півторак назавжди повіз зі Стокгольма юну Софійку. Досі прощальні слова зневаги й ненависті, у нападі відчаю написані старим козаком, вогнем палили душу гетьманича – хоча давно вже розвіялися попелом.