Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 43
Тимур Литовченко
Не ворожкою то було сказано, та й базувалося пророцтво на зовсім іншій підставі… Втім, хіба ж він не знає з власного досвіду, що подібні слова іноді віщують правду?!
То, може, він і справді веде паризькими вуличками майбутню королеву…
Або королівську фаворитку…
Так, Господь Бог іноді розігрує з людьми вельми цікаві інтермедії.
І де б іще зіграти з гетьманичем Григорієм Орликом мініатюру «Порятунок французької королеви», як не у загадковому місті Парижі наприкінці січня 1730 року від Різдва Христового!..
– Скажіть, будьте ласкаві, а хто ще вірить у це пророцтво? – нарешті поцікавився він.
– Як це – хто?! Звісно, що всі! І насамперед я сама. Тому й захотіла одним-єдиним дотиком зцілити дружину каліки, як він мене попрохав, – от тоді у пророцтво мадам Феліції повірив би навіть такий скептик, як от ви.
– Але, окрім мене, не сумнівається більш ніхто?
– Звісно ж!
– А хто ж усі вони – оті інші, які вірять пророцтву?
– І моя добра матуся, і мій покровитель.
– Хто ваш покровитель?
– Його світлість маркіз Норман де Турнем. Ви знайомі?
– Я у Парижі не надто довго, тож не маю честі…
– Бажаєте познайомитися?
Вони зупинилися посеред вулиці. «Справді, чом би й ні?» – подумав Григорій, а вголос мовив:
– Із величезним задоволенням!
– Ну, тоді маю честь запросити вас післязавтра на звану вечірку до маркіза де Турнема. – Дівчина відпустила його руку, відступила на крок і церемонно вклонилася. – Його світлість влаштовують вечірку спеціально на мою честь. Має прийти персон шість, не більше. Ну, і ви, люб'язний шевальє, теж приходьте. І його світлість маркіз, і моя матуся, і всі інші з задоволенням висловлять вам подяку і приязнь за вашу мужність.
– Е-е-ет, пусте… Я лише повівся згідно з велінням дворянської честі.
– Отже, до зустрічі, капітане Бартель?
– А ми хіба вже розлучаємося?
– А хіба ви забули, що я йшла до вечірньої меси?
– Так, але…
– То я прийшла!
Дівчина махнула рукою праворуч. Григорій озирнувся і побачив там невеличкий католицький костел.
– А ви не підете зі мною, капітане?
– Ні-ні, я, знаєте, протестант.
– А-а-а, зрозуміло… Ви гугенот?
– Це французьке слово, а не шведське. Щоб не вдаватися у подробиці, можете вважати – так, гугенот.
Не пояснювати ж цій дівчинці, що хоча він формально вихрестився у католицтво, проте в душі досі залишається православним, тож не надто охоче відвідує меси!
– Що ж, шевальє, тоді чекаємо вас післязавтра…
Вона назвала адресу, церемонно вклонилася й попрямувала до костела. Григорій пішов у протилежний бік, глибоко замислившись.
Не те щоб юна парижанка аж надто вабила його… зачепила його серце… Якщо чесно, гетьманич і досі не оговтався після того, як тринадцять років тому Семен Півторак назавжди повіз зі Стокгольма юну Софійку. Досі прощальні слова зневаги й ненависті, у нападі відчаю написані старим козаком, вогнем палили душу гетьманича – хоча давно вже розвіялися попелом.