Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 44

Але після того випадку серце Григорія зачерствіло, вдягнулося у тоненький, проте міцний панцир скепсису. Збайдужілим спокійним поглядом він дивився на дівчат – потенційних наречених, знаючи при цьому, що ніколи не покохає жодну з них.

Тим паче – ніколи не одружиться.

Ніколи, ніколи у житті!..

Та й не тільки незцілимі рани серця – неабиякі зовнішні перешкоди також заважали цьому наміру. Адже він з легкістю змінював імена, ставав то лейтенантом де Лазіском, то гвардії капітаном Бартелем, то кимось іще… Загалом, міг назватися як завгодно, тільки не справжнім своїм ім'ям: Григорій Орлик, син українського гетьмана, лідера козацької нації Пилипа Орлика. Якщо ж вибудовувати серйозні стосунки з якоюсь конкретною жінкою, якщо думати про одруження – як не познайомити свою обраницю з сім'єю?! Принаймні з доброю матусею Ганною, оскільки батько досі перебуває під домашнім арештом у Салоніках…

Але ж то буде безмежне безрозсудство!!! Справді, довіряти собі самому він міг, а от покладатися на здатність гіпотетичної дружини тримати язика за зубами й нікому-нікому у світі не розпатякати про місце перебування членів його родини…

А як же бути із всюдисущими російськими нишпорками?!

Ні-ні, що завгодно, тільки не це!

Але юна парижаночка…

Незаможна, проте дуже впевнена у своєму майбутньому Жанна-Антуанетта Пуассон…

Безперечно, то є особливий випадок!

Хоча одним-єдиним дотиком гарненької ручки сердечних ран гетьманича дівчинка не зцілила, проте своєю безпосередньою вірою зачепила Григорія за живе, розбурхала його жваву уяву.

Це ж очевидно, як близько до серця сприйняла вона слова цієї ворожки… Як там її звуть?! А-а-а, точно: мадам Феліція! Подумати тільки: повірити, що неодмінно станеш королевою Франції (при живій-здоровій королеві!!!) – й поводитися з ледь знайомим іноземцем по-справжньому…

Так-так, без перебільшення, дівчинка трималася з Григорієм, немовби вже сиділа на троні поруч із Його Величністю Луї XV!

«Можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє».

Ач яка панянка!..

Причому сталося це саме тут – у загадковому, незбагненному Парижі, де грішне переплуталося з праведним.

У місті, де, можливо, нарешті вирішиться доля його батька, їхньої багатостраждальної сім'ї… а також всієї Украйни!!!

Дай-то Боже!..

У такому піднесено-філософічному настрої Григорій блукав засніженими паризькими вуличками, доки вони не потонули у нічній темряві. Тільки тоді повернувся до «Отелю де Пост».

А тут на нього з нетерпінням чекав посланець маркіза де Шовлена: міністр закордонних справ бажав негайно бачити гвардії капітана Бартеля, а той весь день вештається хтозна-де!.. Негайно до міністра!!!

– А чи не надто пізно? – ввічливо перепитав у посланця Григорій. – Можливо, краще завтра?..

– Незважаючи на пізній час, його світлість досі працює і чекає на капітана.

– Отже…

– Заради вашого побачення маркіз велів навіть розбудити його посеред глибокої ночі. Хоча не виключено, що його світлість працюватиме до ранку.

– Якщо так, тоді…

– Прошу негайно пройти за мною, месьє Бартель! Посланець пірнув у довгий готельний коридор, прослідував у кухню і вибіг через чорний хід, Григорій кинувся слідом. Тут на них чекав екіпаж із завішеними віконцями.