Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 128

– Але ж і ви звалися тоді Жанною-Антуанеттою Пуассон, а не маркізою де Помпадур, як нині!

Сказавши це, Григорій вклонився знов.

– Я отримала титул майже вісім років тому, а отже, не вводила вас в оману щодо свого імені ні тоді, ані зараз.

– Знаю, ваша світлосте, знаю. Як і те, що у періоди між Жанною-Антуанеттою Пуассон і маркізою де Помпадур ви називалися мадам д'Етіоль.

– Жінки іноді виходять заміж, спостерігається за наглою сестрою така слабкість, – з найсерйознішим виглядом мовила маркіза. – Проте жінці брати прізвище чоловіка природно. Натомість ви, шевальє, саме прикидаєтеся – то шведським гвардійцем, то французьким дворянином…

– Перепрошую, титул графа де Лазіскі милостиво даровано мені Його Королівською Величністю Луї П'ятнадцятим за участь у реставрації його шляхетного тестя Станіслава Лещинського, тут також усе законно.

– А як же бути із шведським гвардійцем?..

– Його Королівська Величність Карл Дванадцятий зарахував мене до своєї гвардії фенріхом ще тридцять сім років тому… отже, на час зустрічі з вами я саме встиг дорости до капітана!

– А ім'я, ім'я?! Густав Бартель – що це за пташка така?

– Коли на тебе полюють, немов на ту ж таки пташку… або ж як на хижого звіра, краще назватися вигаданим іменем, ніж загинути від кинджала підісланого вбивці або згнити живцем у темних сирих казематах, чи замерзнути у далеких північних снігах.

– То на вас полювали вже у ті роки?

– Так.

– І хто ж саме, цікаво дізнатися?

– Козаки не мають ворога лютішого, аніж московський цар. У крайньому разі – тамтешня цариця.

– Ви сказали, «московський»?..

– Сучасні французи називають цього монарха російським імператором, я ж називаю так, як звикли називати усі ми – козаки.

Маркіза зміряла Григорія здивованим поглядом з голови до ніг і промимрила собі під ніс:

– Хм-м-м… Мав рацію Вольтер, називаючи вас дивною нацією.

Григорій розгублено знизав плечима: мовляв, чого ж тут дивуватися?..

– Ну гаразд, гаразд, припустимо, ви самі не вважаєте це аж таким незвичайним. Зрештою, то є ваша особиста справа.

Григорію сподобалося, що маркіза відповідає не тільки на його слова, але також на невисловлені вголос думки: безперечно, то є добра ознака!..

– Проте з ваших пояснень, люб'язний графе, випливає, що росіян з їхньою імператрицею ви ненавидите більше, ніж мене! Це справді так?

– Чом це я мушу ненавидіти вас, люб'язна пані маркізо, якщо прийшов до вас за порятунком?! – здивувався гість.

– Ах, облиште, будь ласка! – Вона скривила обличчя у зневажливій посмішці. – При тому, що ви з дружиною досі не зрадили одне одного, важко очікувати якогось іншого ставлення до фаворитки Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого! Адже ця клята Гризетка тільки те й робить, що повсякчас розбещує монарха, підкладаючи під августійшу персону все нових і нових коханок в уславленому на всю Францію будиночку «Оленячий парк»! Хіба ж не про це думають нудні прибічники моралі, такі, як от ви з графинею ле Брюн де Дентевіль?..

– Ні я, ані моя кохана дружина в жодному разі не засуджуємо вашу світлість.