Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 103

Сім хвилин пролетіли непомітно. В ту саму мить, коли Григор Орлі почав капати розтопленим зеленим воском на зворотний бік складеного листа, зі сходів долинули часті кроки, потому до кімнати влетів радісний хлопчина й вигукнув:

– Ось мій вірш, гер генерал! Я написав!..

Граф прихильно кивнув гостеві, потім приклався до невеличкої воскової калюжі перснем, віддав запечатаного листа Каролю і поцікавився:

– Про Лореляй, як ти й говорив?

– Так, гер генерал, про неї.

– Що ж, слухаю уважно! Читай.

Кароль вийшов з кімнати навшпиньках, а Йоганн Вольфганг Гете почав декламувати вірша про вічно юну русалку Лореляй, яка стереже скарби Нібелунгів, сховані під височезною скелею у глибокому рейнському вирі.

Рибальська дочка Лора закохалася у пристаркуватого заможного власника замку Штальєк, а в його жилах текла шляхетна кров легендарних воїнів. Коли лицареві настав час помирати, він змусив Лору заприсягтися, що кохана перебере на себе місію охорони скарбів, яку воїн свято виконував протягом довгого життя, не дозволяючи нікому наближатися до заповідної скелі. Рибальська дочка пообіцяла, що так і станеться. Коли душа коханого розлучилася з тілом, дівчина піднялася на священну скелю й кинулася звідти униз.

Відтоді варто будь-якому човнику чи кораблю підплисти надто близько до заповідного місця посеред бурхливого потоку, як звідти виринає золотоволоса Лореляй, дивним чином підноситься на верхівку скелі й починає співати лагідну пісню таким чарівним голосочком, що не заслухатися просто неможливо. Але це жахлива пастка: бо під впливом незборимих чарів судно розвертається проти течії, щосили налітає на скелю… і сиві хвилі древнього Рейну змикаються над уламками! А підступна русалка Лореляй дзвінко сміється й кидається у вир – слідом за потопленими небораками…

Доки хлопчина читав вірша, граф навіть не поворухнувся. Хоча це й далося йому нелегко: адже Орлі ще й досі не вилікувався остаточно від отриманого навесні поранення, тож у голові трохи паморочилося. Зараз би полежати… або викурити добру шишу… Йому б одразу полегшало.

Проте, зважаючи на останні звістки, генерал добре розумів: невдовзі йому доведеться повернутися у свій корпус. А тому варто відвикати навіть від самої думки, що в нього є бодай найменший шанс розслабитися й відпочити. Це стане можливим, тільки коли літня батальна кампанія залишиться позаду, а французьке військо знов стане на зимові квартири, не раніше. А доти… воюй, генерале, воюй!..

Втім, була ще й інша причина сидіти тихесенько, не ворушитися й не переривати цим Йоганна Вольфганга: вірш графові таки сподобався!

– От що я скажу на це, хлопче… – замислено мовив Орлі, коли читання нарешті завершилося. – Безперечно, у тебе є талант до красного письменства. І якщо ти тільки схочеш… а також не пошкодуєш зусиль і часу…

Затамувавши подих, юний Гете дивився на француза. І той урочисто прорік: