Читать «Останній шаман» онлайн - страница 85
Наталя Тисовська
— Нявко, де ти заховалася, безсовісна?
Зненацька Ліні в потилицю вдарила гаряча хвиля: а як вона вискочила на сходи, коли журналістка зранку виходила на роботу? Таке вже бувало: Нявка поступово розширювала свої географічні знання, вона вже вилазила на восьмий поверх і зрідка опинялася навіть на дев’ятому, а от донизу чомусь іще жодного разу не намагалася спуститись… Ліна вискочила на сходи й побігла нагору, зазираючи в усі закапелки.
Юрасик рвонув у протилежний бік — на долину. Зупиняючись між поверхами, він тоненьким і, як йому здавалося, ніжним голосом кликав:
— Нявко! Виходь! Нявко! Покажися!
Жодного кота не трапилося Юрасеві дорогою до самого першого поверху, і навіть надворі, зупинивши хулігана-першокласника, він отримав на своє питання зневажливе знизування плечима:
— Ото ще я на котів звертатиму увагу!
Юрасик повернувся до під’їзду і тут запримітив Ліну, яка сиділа навпочіпки коло замкнених дверей до підвалу. З підвалу смерділо мишами, й піднімалися гарячі хвилі від парового опалення. Але щілини між штабами заґратованого трикутного віконця були надійно затулені фанерою. Нявка жодним чином не мала права потрапити досередини.
— Невже вона загубилася? — Ліна подивилася на Юрася Булочку жалібними очима. — А як із нею щось сталося?
Розділ IV
НЕДОЛЯ
У печі шкварчав вогонь — газовий, синій і сильний. Він розганяв вечірню прохолоду, яка наповзала в хату крізь найтонші шпари й щілини. Проти печі лупало великим оком вікно, а крізь нього було видно довгу вулицю, хвіст якої роздвоювався, а потім і зовсім губився десь там, де починався ліс.
Хованець сидів під вікном за столом і спостерігав за поодинокими пішоходами. Нявка крутилася коло дзеркала праворуч од столу, заглядала в нього, приставивши очі до самого скла, але дзеркало несхитно показувало порожню кімнату.
Нявка першою почула торохтіння коліс, й от уже за хвилю перед очі викотився білий віз. Юнь, впряжений у віз, був теж білим, і чоловік білий його поганяв, а за возом біленький собачка біг. Проминувши хату, віз повернув і закотився за ріг паркану, гуркіт коліс почав віддалятися, а нявка й хованець раптом побачили, що мить тому ясний день почав квапливо сіріти і світло рухалося на захід, наче боялося відстати від білого возу. Сонце в останній раз блимнуло червоним світлом і впало за обрій. Нявка прочинила кватирку, вистромила надвір ніс і понюхала.
— Ніччю пахне, — сказала вона, і хованець на згоду кивнув. Нявка ще більше випхалася з вікна й заговорила до неба:
Місяць і справді виліз на небо і завис рівно над хатою, зазираючи у вікно. Мала бешкетниця захихотіла, а місяць підморгнув їй і спустився трошки нижче.