Читать «Останній шаман» онлайн - страница 84

— Ну, бувай, Юрасику. Піду працювати.

— Ага… цей… — і тут (о божественна мить!) на нього з неба спустилося натхнення, — а давай я до тебе піднімуся на півгодини, і ми запишемо приблизний текст оголошення про конкурс. А я потім вдома ще над ним подумаю… Ну, щоб до п’ятничного числа встигнути…

Вигляд у Юрасика був такий жалюгідний, що саме в цей момент Ліна нарешті запідозрила підступний задум, тільки була вона настільки приголомшена несподіваним здогадом, що без слова дозволила колезі запхатися в тісний ліфт разом із нею й піднестися на сьомий поверх. Перші двері — розхлябані й без замка — вона нервово смикнула на себе, ледь не зірвавши з завісів, і Юрась опинився в маленькому тамбурі на дві квартири. З-за дверей ліворуч почувся несамовитий гавкіт, ніби там одночасно завелися щонайменше троє псів. «Сусідський пудель Борько», — пояснила Ліна мимохідь. Вона тим часом відмикала важку залізну бронь квартири прямо, дослухаючись до того, що робиться всередині помешкання. Через Борька нічогісінько не можна було вчути. Останній бастіон упав, і Ліна увійшла до квартири.

— Нявко, де ти є? — суворо спитала вона. — Чого мене не стрічаєш?

Відповіді не було. Журналістка здивовано пройшла вперед і зупинилась навпроти дверей до своєї кімнати, де на балконі зазвичай грілася на сонці Нявка — приблудна кицька, яка сама колись попросилася їй до рук під час вікопомного відрядження. Мимоволі Ліні пригадалось і саме відрядження, і присипане мокрим снігом районне містечко Рябокінь, і молодий чорнобривий мужчина, якого всюди супроводжував ще чорніший величезний пес, і обличчя її стало замріяним-замріяним. Юрасик занервував і потягся за Ліною на балкон.

— Ти кота шукаєш?

— Угу, — кивнула Ліна й побігла перевіряти інші кімнати.

Нявки ніде не було. Юрась Булочка, який так і лишився стояти на балконі, несвідомо зробив крок до бильця й обережно визирнув надвір. Піднесений над землею на сім поверхів, він заледве розрізняв короткозорими очима, що робилося внизу. Розтягнувши повіки пальцями так, що на обличчі раптом різко проступили високі монгольські вилиці, а очі набули хижого чорного блиску, він обдивився асфальт під балконом і з полегшенням упевнився, що ні темної, ні — крий Боже! — кривавої плями внизу не було. Юрасик видихнув затамоване повітря й полетів наздоганяти старшу товаришку.

— Нявко! Нявко! Нявко! — бігала Ліна по квартирі. — Знайду — вб’ю заразу!

Але ні в кухні коло холодильника, ні в кімнаті під батареєю, де стояли майже повні миски з їжею, ні у ванній кімнаті, де кошеня любило попити водички просто з-під крану, Нявки не було. Ліна не могла згадати, чи бачила свою приблуду зранку, до роботи: їй ніби і здавалося, що та виніжувалася на балконі, але чи насправді так і було?..