Читать «Останній шаман» онлайн - страница 51

Орест скочив, але ступня, прийнявши вагу тіла, зненацька послизнулась і поїхала вперед, а він, не втримавши рівновагу, тяжко гепнувся просто в калюжу. Зимна вода хлюпнула за комір. Хованець голосно дзявкнув і підскочив до свого хазяїна.

Орест постояв мить на чотирьох, балансуючи. Дедалі ближче гупали квадратні черевики, де в носаках під твердою шкірою зачаївся метал, де в підбори вставлені металеві пластини. Орест став на рівні й рушив далі, заспокоюючи знервованого пса жестом. Пес слухався свого господаря беззаперечно, але Орест прекрасно розумів, що коли господарю загрожуватиме безпосередня небезпека, він не втримає пса.

Вулиця, яку Орест за дві хвилини в дитинстві пролітав на санчатах, чомусь видовжилась і ніяк не закінчувалася. Чоловік і його пес бігли вгору; під чорною водою калюж місцями зачаївся підступний лід, й Орестові час від часу доводилося рвучко спиратися рукою на землю, аби знову не втратити рівновагу й не впасти.

Орест біг.

Раптом вулиця, з двох боків обмежена парканами сусідських будинків, насунулася на нього темним громаддям. Асфальт був перекопаний упоперек, глина навернена горою, поруч валялися широкі коричневі труби. Хованець легко видряпався на верх глиняної гори, застиг над викопаним ровом й обернувся до господаря. Орест махнув йому: «Скачи!» — й Хованець перелетів через рів.

Інстинктивно озирнувшись, Орест поліз нагору. Ноги повзли ковзкою глиною, він дряпався й дряпався, й ось уже він на самому вершечку, ось уже перевалюється через гребінь, ноги їдуть нестримно — й Орест, загрібаючи руками мокру глину, стрімко скотився в рів.

Витягнувши руки вгору, Орест намацав край. Спробував підважитися на руках, але долоні не могли втриматися на краю, глина обвалювалася цілими шарами, сипалася за вилоги рукавів. Хованець гавкнув.

— Ну, песику, давай!

Пес стояв непорушне. Орест звівся навшпиньки й ухопив пса за нашийник. Хованець позадкував.

— Швидше, Хованцю, швидше! — хрипко скрикнув Орест, і пес, вчепившись зубами хазяїну в комір, рвонув його з ями. Опинившись на рівній землі, Орест відсапався й озирнувся назад. Дві тіні, виламавши з паркану кілька дощок, ладнали місток через рів — от-от перескочуть на другий бік. Орест рвучко обійняв пса за голову, притис міцно до себе, випростався.

Чоловік і пес побігли.

Хмари, що весь день куйовдилися над містом, нарешті розступилися, випустивши на волю місяць. Той освітив трьох людей і собаку, які, мов примари, пливли вздовж вулиці майже безгучно, і тільки чулося низьке, загрозливе гарчання пса. Відстань між мисливцями й дичиною то скорочувалася, то збільшувалась, і часом здавалося, що от-от наздоженуть дві тіні мисливські свою дичину, але раптом пес робив великий стрибок, і за ним величезним кроком стрибав його господар, і гонитва продовжувалася.