Читать «Останній шаман» онлайн - страница 21

І почалася епопея з ремонтом. Купити нові шини було задачею найлегшою. Значно важче — тобто, дорожче — виявилося повністю замінити двигун, акумулятор, свічі та інші деталі, про існування яких Юрась Булочка дізнався за одну лекцію, котру йому прочитали на курсах водіїв, але не передбачав, що побачить їх так скоро на власні очі. Тепер же Юрась міг би, здавалося, зібрати й розібрати ходову частину «жигулів» власноруч протягом двадцятьох п’яти хвилин.

Помалу наздогнавши «москвич», що так само безнадійно боровся з погодними умовами української зими, Юрась набрався нахабства, замиготів лівим помаранчевим очком і пішов на обгін. Тим часом Ліна дістала з косметички чорного олівця й почала наводити макіяж.

— Гей, ти не міг би так не хилитатися! — насварила вона Юрася на правах старшої товаришки.

Юрась засичав у відповідь, вирівнюючи машину на дорозі. Як він мріяв зараз про авто, на боці якого гордо красувалась би позначка «4x4»! Щоб усі чотири колеса, міцно вчепившись у дорогу, самі керували їздою, а він би тільки відкинувсь у кріслі, однією рукою недбало притримуючи кермо…

Ліна склала косметику в сумку, ще раз уважно себе обдивилася з усіх боків: жінка-журналістка має бути в бойовій готовності двадцять чотири години на добу, бо, як Ліна часом повторювала, пхаючи в кишеню халата диктофон, нагода для зоряного репортажу може трапитися, коли ти вийдеш надвір викидати сміття. Відкинувши сумку на заднє сидіння й обсмикнувши зелену дублянку, яка горбом вилізла з-під паска безпеки, Ліна повернула голову до Юрася Булочки.

— Ю-ра-си-ку, — його так усі називали, вимовляючи ім’я по складах, кожен склад окремо, — Ю-ра-си-ку, це твій був матеріал про козятинську мафію, правда?

— Ну? — буркнув Юрась.

— А скажи-но мені, Ю-ра-си-ку, ти сам їздив на місце пригоди?

— Ну?

— Яка жахлива історія! Двоє мафіозі підступно викрали і з’їли цілий лоток лимонних тістечок… Який нахабний злочин! І це вже не перший раз?

Юрась Булочка засовавсь у кріслі. З восьмого класу він мріяв вести кримінальну хроніку, недбало, гостро й вишукано писати про криваві злочини, пропонувати свої версії викриття правопорушників, саркастично запитувати: «Коли нарешті кияни перестануть боятися заходити в під’їзди власних будинків?» Він бачив яскраві заголовки своїх статей: «Кривава драма в передмісті», або «Злочинець не лишив слідів», або «Закляті вороги під одним дахом». Але чомусь кримінальну хроніку Вальтер Тадейович доручав оцьому дівчиську метр п’ятдесят три на зріст, а його, неперевершеного Юрася Булочку, відправляв на розбори козятинської мафії через лоток лимонних тістечок.

Юрасеві раптом гостро закортіло лимонного тістечка, такого, як колись випікали у нього в школі, і він, подібно козятинським мафіозі, зараз залюбки би підступно викрав і з’їв цілий лоток жовтих лимонних тістечок — два шари густого, пухкого, божественного крему…

Брудно-біла «копійка» проїхала знак «РЯБОКІНЬ» — на білому тлі, про себе відмітив Юрасик, скидаючи швидкість, — і вгризлася в снігову кашу, ще глибшу й бруднішу, ніж на трасі. Вечір давно огорнув землю, але, як не дивно, центр районного містечка Рябокінь світився ліхтарями. Деякі з них час від часу починали судомно блимати і раптом згасали, але знову, ніби поборовши миттєву слабкість, спалахували тремким світлом.