Читать «Останній шаман» онлайн - страница 192
Наталя Тисовська
І сполохано зірвався на ноги, скинувши нявку просто на вкриту шаром піску й цементу долівку.
Вони проспали все на світі! Жахлива думка на частку секунди позбавила його здатності рухатися й думати. Вони проспали все на світі!
— Що це було?! — заревів хованець.
Нявка позіхнула, протерла кулачками жовті очі й махнула рукою:
— То нічниці. Хіба їм можна опиратися! Коли тобі треба спати, вони являються уночі й відбирають сон. А коли маєш пильнувати, то вони приходять і насилають сон.
Нявка розгладила пом’яту сорочку, потяглася солодко, як кицька, та звичним рухом закрутила коси на потилиці. Нишпорила очима по помешканню, ніби шукала води, щоб умитися, угледіла, що водою тут і не пахне, і легко змирилася з тим, що походить невмивана. Після сну вона виглядала вдоволеною, і навіть її прозорі щічки ніби аж порожевіли, хоча це — облуда, ілюзія, омана.
— Але ж нам належить… — стогнав хованець. — Ми мали… Ми втратили стільки часу!..
Нявка безтурботно знизала раменами.
— З нічницями завжди так: якщо тобі щось ду-у-уже потрібно, вони з’являться і насміються з тебе. В них така натура, з цим нічого не вдієш. Тепер краще поміркуймо, як надолужити згаяний час, бо не сьогодні-завтра…
— Тьху на тебе! — з серцем вилаявся хованець. — Навіть думати про таке не хочеться!
— А варто, — по-наставницькому підняла пальчик товаришка, — щоб бути до всього готовим. Краще перепильнувати, ніж недопильнувати. Знаєш таку приказку?
Хованець не знав ніяких приказок. Він знав єдине: щойно мала пустунка-нявка з’являється в небезпечній близькості від нього, відбуваються жахливі, непередбачені, невідворотні речі!
— Як пильнувати будемо? — уїдливо процідив він. — Уже знаєш? По-змовницькому підморгнувши йому, нявка виголосила:
— Аякже! Маю план.
Хованець одразу пошкодував про необачні слова, що зірвалися йому з язика. Нявка тим часом продовжила:
— Проти щезника нам мало хто зможе допомогти. Скорше за все, ніхто. Крім людини.
Хованець хотів заперечити: жодна людина не озветься до духів, навіть якщо вони станцюють перед її ошелешеними очима гопака, а потім заспівають «Ой на горі два дубки», але раптом серце його радісно тьохнуло. Є така людина! Принаймні, одна така є! Вона вже раз їм допомогла…
Хованець радісно вишкірився. Безмірним був його подив, коли нявка заговорила зовсім про інше:
— Є люди, хованцю, які після смерті не мають спокою. Ходять, ходять по землі — і ніяк не можуть впокоїтися. Щось таке вони залишили по собі, що тягне їх на землю, і вони вертаються туди й шукають, як звільнитися від того, що їх гнітить… ти розумієш, про що я мовлю?
— Покутники… — прошепотів хованець.
— Покутники, — підтвердила нявка.
— Але хто?
— Невже не здогадуєшся?
Нявка визирнула надвір, побачила, що вже сутеніє, і стрибнула з вікна. Жодного звуку не вчути було, так легко вона торкнулася землі. Коли хованець спробував зробити те саме, земля ображено застугоніла, і він, підвернувши ногу, повалився набік.