Читать «Останній шаман» онлайн - страница 159

Настирливий стукіт у двері — і в кімнату ввалився один із загадкових персонажів, що з’являлись у редакції час від часу, про щось тихенько перемовлялися з Вальтером Тадейовичем, а потім непомітно зникали на місяць-два. Зазвичай після такого візиту в газеті «Речовий доказ» друкувалася велика редакційна стаття без підпису журналіста. Головний редактор ще кілька днів поспіль бігав по редакції, як кінь, вжалений острогами, викликав некурця Вальтера Тадейовича «покурити» і чекав судових позовів. Якщо за тиждень судових позовів не надходило, він заспокоювався на місяць-два — до наступної редакційної статті.

Сьогоднішній персонаж мав три, волосини на голові і таку широку спину, що одразу ж затулила стіл редактора відділу новин цілковито й остаточно. Юрась Булочка миттєво скористався хвилинкою свободи: він дістав із нижньої шухляди столу прямокутні картки і почав охайно закреслювати цифри:

один — два — три — чотири — п’ять — шість;

один — два — три — чотири — п’ять — сім;

один — два — три — чотири — п’ять — вісім…

Справа в тому, що вчора в телевізорі радісний дядько гукав на всю Юрасикову квартиру: «А ти як витратиш джекпот Національної лотереї — цього тижня чотири мільйони сімсот п’ятдесят тисяч гривень?» Звісно, це не мільйон доларів, та все ж доволі пристойна сума, що на неї можна дозволити собі які-не-які дрібні задоволення. Інший дядько, який виграв джекпот пару місяців тому, відверто зізнався, що витратив на гру кілька тисяч гривень, перш ніж виграш таки дався йому до рук. Юрась вирішив підійти до справи професійно, зіграти всі можливі комбінації — цифр-бо не так і багато! — і вже напевне зірвати джекпот.

Ви можете спитати, чим займався Юрасик у школі на уроках математики? Слушне запитання. Тільки відповіді ми на нього дати не зможемо — на уроках математики він завжди сидів із серйозним і зосередженим обличчям, гав нібито не ловив, задачки розв’язував здебільшого правильно, вчителі вважали його здібним, хоч і смертельно лінивим, а що там насправді в голові його діється — хіба вгадаєш! Напевне, якби сьогодні вчителька математики подивилася, чим займається її колишній учень у робочий час, вона б зробила невтішний висновок і щодо його здібностей, і щодо власних уроків математики… Але, слава Богу, вона його зараз бачити не могла.

Юрась Булочка брав чисту картку з однієї купки, методично викреслював цифри, відкладав на другу купку, брав нову:

один — два — три — чотири — п’ять — дев’ять;

один — два — три — чотири — п’ять — десять;

один — два — три — чотири — п’ять — одинадцять…

У захваті від власної професійності він навіть не помітив, як широка спина загадкового відвідувача перемістилася, відкривши Вальтеру Тадейовичу прекрасну перспективу на робочий стіл підлеглого, а голова з трьома волосинами обернулась і тепер із неприхованою цікавістю спостерігає за спритними руками: