Читать «Останній шаман» онлайн - страница 152

Затриманий стрибнув на землю, важко гупнувши затяжкими для такої пори року черевиками. Один із супроводу штурхнув його в спину, і затриманий зло відгризнувся, здвигнув масивними плечима, скидаючи з себе руку в синьому строї.

Нявка й хованець, які тихенько собі сиділи на дерев’яній лавці на протилежному боці вулиці, обсипані пелюстками каштанового цвіту, не знали, куди саме возили в’язня з рябокінського районного СІЗО. Навряд чи прогулянка містом пішла на користь затриманому, в якому капловухий чорний хованець безпомильно розпізнав опиря, бо пика опирева мала такий роздратований вигляд, що хованцеве серце стискалося від нав’язливої думки: ще мить — і все полетить шкереберть…

На відміну від хованця, зеленокоса нявка, раз по раз розправляючи пелену білої, майже прозорої сорочки, спокійно міркувала над тим, що вони з товаришем робитимуть, коли опир утече-таки. Що він утече, нявка не мала жодного сумніву. Хто це бачив, щоб опир затримувався під замком на довгий час? Ні, він просто вичікує, чогось він поки що вичікує… Але час утечі вже недалечко.

Тим часом двійко міліціянтів, не обтяжені жодними підозрами, підвели затриманого до дверей будинку. Демонструючи просто злочинне недбальство, вони лінькувато про щось перемовилися, й один повернувся спиною до опиря, відчиняючи залізні двері, а другий скинув кашкет і рукавом витер спітніле чоло.

І саме тоді сталося те, чого так боявся хованець і чого по-філософському спокійно дожидала нявка. Опир гойднувся вбік, важким плечем збиваючи конвойного з ніг, а тоді буцнув другого, котрий обернувся на несподіваний звук, головою в обличчя. До нявки долинуло огидне «чвяк!» — і вона мимоволі прикрила очі…

За ту частку секунди, що нявка сиділа на лавці з заплющеними повіками, виваляний у пилюці міліціянт спромігся опанувати себе й потягся за пістолетом. Біла кобура довго не розстібувалася. Він спробував звестися з землі й злісно зиркнув на залізні двері, з яких уже давно мала б з’явитися підмога.

Та чи то збіг обставин, чи то нещаслива планида замкнули залізні двері: незважаючи на те, що переддень травневих свят і вважався, і — для декого — був робочим днем, у коридорах відділку витав святковий настрій, а працівники помалу купчилися по різних закутках і готувалися відмітити день солідарності трудящих весело й солідарно. Ніхто й не помітив, що надворі — нештатна ситуація.

Натомість опир не гаяв часу. Крутнувшись до міліціянта, він зробив невловимий рух — і права рука того заломилася за спину. Противник не заволав навіть — не встиг ні звідати болю, ні вчути, як хруснули хрящі і як небезпечно щось тисне на кістку.

Переляканий хованець зіскочив із лавки. Неповороткий бельбас не вмів приймати миттєві рішення, але якимсь дивом тіло саме вчинило правильно: метнувши через дорогу на другий бік вулиці, хованець з розгону врізався опиреві в бік. Опир охнув і присів на землю, розчепіривши довгі ноги.