Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 94

Спостерігаючи за тим, як сонячні, по-весняному теплі дні чергуються з ледь не по-осінньому похмурими та дощовими, відчувала, що не за горами справжнє тепло та спекотне літо. Неймовірно — востаннє бачилася з Адамом тоді, коли ще не зійшов сніг, а зараз у сіро-чорних кольорах землі проступила ніжна барва молодої зелені, а повітря часом робилося таким п’янким та млосним, що від нього паморочилося в голові й хотілося все облишити та втекти світ за очі.

Того ранку, отримавши чергового листа від Адама, Анна не могла дочекатися, коли прочитає його. Заховавши лист у рукав сукні, легенько торкалася його, не могла зосередитися на тому, що робить, і відчувала, що, доки не прочитає листа, не зможе нічого робити. Непрочитані слова дивним чином самі складалися в її голові у рядки та фрази, і Анна подумки докоряла собі за надто розбурхану уяву. Чи не пора повернутися в реальність? Доки можна вигадувати?

По обіді, отримавши можливість усамітнитися в себе в кімнаті, Анна сіла на крісло біля столу і спробувала привести до ладу думки та відчуття, проте не змогла того зробити. Важко зітхнувши, поклала лист перед собою, розгладила його долонею і почала читати.

Спочатку нічого незвичного — привітання, декілька загальних фраз, а потім дисонансом до того, що Адам зазвичай їй пише, ледь не докір.

«…Сподіваюся, цього тижня ти нарешті наважишся сказати пані Беаті про намір відвідати свою львівську родину і таки вийдеш із помешкання сама. Ми з тобою давно могли б зустрітися, і доволі дивно, що ти все ще зволікаєш. Зрештою, ти мені нічого не винна і я не збираюсь примушувати тебе робити те, чого ти робити не хочеш. За будь-яких обставин, усе, що я пообіцяв тобі й твоїй родині, залишається в силі…»

Незвично короткий і при кінці різкий лист залишав більше запитань, аніж давав відповідей. Перечитавши його тричі, Анна спантеличено перевернула аркуш на інший бік, ніби сподівалася прочитати на звороті ще щось, окрім написаного, і механично заховала лист у рукав сукні. Звідки ця несподівано-прохолодна тональність листа? Здається, своїми відмовками вона зачепила Адама за живе. Він ображається, а може, навіть вирішив, що вона намагається уникнути зустрічі. Абсурдна ситуація. Насправді понад усе хочеться побачити його.