Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 92

— Так не може продовжуватись, — він нахилився до неї, і в якусь мить Анні здалося, що він її поцілує. — Мушу серйозно з тобою поговорити.

— Поговорити? Тут? — вона ледь відступила і спробувала застережним поглядом втримати Адама на віддалі. — Тут надто багато людей.

— Добре, відійдемо кудись трохи далі.

Пройшовши Жидівською вулицею повз синагогу, Адам зупинився біля зброївні. У суботу тут було малолюдно, а ймовірність побачити когось знайомого була мінімальною.

— Я знайшов тобі місце компаньйонки при старшій пані. Думаю, вже незабаром ти переїдеш до неї.

Анна майже з острахом глянула на нього.

— Ви забираєте мене від своєї сестри?

— А хіба ти не знала, що мешкаєш там тимчасово?

— Знала, — Анна розгублено глянула на сніг, який лежав на даху зброївні, і відвела погляд. — Просто ваша сестра дуже до мене добра.

— У пані Беати тобі буде не гірше, аніж у Терези. Близької родини у неї немає, і вона погодилася тобою заопікуватися. Якщо поводитимешся розумно, то матимеш не лише добре утримання, але й сердечне ставлення до себе.

Зітхнувши, Анна знов втупилася поглядом кудись у мур зброївні.

— Чому ви вважаєте, що я того потребую?

— Я не думаю, я знаю. Тобі не варто залишатись у моєї сестри. Її чоловік знає про наші з тобою стосунки.

Від несподіванки Анна аж рот відкрила.

— Як знає? Звідки?

— Я сам йому сказав. Це не Тереза, яка ще довго не бачитиме очевидного. Зрештою, він усе одно мовчатиме. У нас із ним свої порахунки і спільні інтереси. Псувати дружні відносини через те, що я привів до нього додому свою коханку, ніхто з нас не збирається.

Кусаючи губи і намагаючись не виказати себе, Анна відвернулася. Доки Адам поводитиметься з нею, як із забавкою? Що за характер? А найгидкіше те, що вона його любить навіть таким. Очевидно, проблема в ній самій, а не в характері Адама. Це вона дозволяє йому робити все це.

Адам легенько взяв її за руку.

— Ти мене запитала — я відповів. Відповідь цинічна, але, як на мене, вона краща, ніж якби я намагався тебе обманювати.

— Принаймні, ви могли б мене попередити.

— І що б то змінило? Хіба те, що ти б уже не почувалася там комфортно.

Він уважніше придивився до Анни. Вона ображається на нього? За що? За те, що він намагається опікуватися нею? Цікаво, що тут поганого? Жодна жінка не здатна довго миритися з невлаштованістю власного життя. Коли-небудь Анна теж це зрозуміє, і тоді йому знов доведеться добре подумати над тим, щоб не втратити її для себе. Невинне захоплення стає дедалі серйознішим. Очевидно, Анна ввійшла в його життя у такий момент, коли йому дуже потрібні ці відчуття та зміни. Цікаво, чому йому залежить саме на ній? Ще й досі не міг того зрозуміти. А може, й не варто нічого розуміти. Вона молода, гарна, і йому хочеться мати її біля себе.

Вловивши щось дивне у поводженні Адама, Анна мимоволі занепокоїлася. Чому він мовчить? Чому так уважно вивчає її? Може, розсердився?

— Ти стала ще гарнішою, — раптом озвався він. — Спокійне життя пішло тобі на користь.

Адам обережно зняв із її руки рукавичку.