Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 91

Покінчивши з усіма невідкладними справами на площі Фердинанда, вони завернули на Галицьку вулицю, дійшли до Кафедрального собору і, проминувши його, вийшли на Головну площу. Пані Тереза зайшла в аптеку «Під золотим оленем», а Анна ледь затрималася при порозі, бо раптом відчула якийсь дивний дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли за тобою хтось потай спостерігає. Але хто? Може, хтось знайомий?

Вона ледь повернула голову і боковим зором зауважила, що біля фонтану Нептуна стоїть якийсь пан і уважно дивиться на неї. Машинально заховавши обличчя за крисами капелюшка, вона вже хотіла зайти в аптеку, проте в останню мить притримала двері. Перед внутрішнім зором знов виникла постать того чоловіка, й Анна відчула, як їй перехоплює подих захватом. Адам!

Рвучко озирнувшись, вона зустрілася з ним очима, проте Адам чомусь лише ледь кивнув їй головою, але з місця не зрушив.

Гублячись у здогадах, Анна штовхнула двері аптеки. Що за дивна поведінка? Невже він не зрадів зустрічі?

Намагаючись отямитися, Анна спробувала вслухатися в розмову пані Терези з аптекарем, проте жодного слова не почула, бо не змогла зосередитися на чомусь іншому, окрім думок про Адама.

— Панна так уважно слухає. Може, панна чогось потребує? — раптом почула вона звернене до неї запитання аптекаря. — Я панну слухаю.

— Що? Я? — Анна злякано кліпнула очима. — Ні, я нічого не потребую.

Скромно потупившись, вона дочекалася, доки Тереза залагодить свої справи з аптекарем, і разом з нею вийшла на вулицю. Намагалася не дивитись туди, де щойно стояв Адам, проте мимоволі шукала його поглядом. Невже він пішов? Невже не захотів побачитися з нею? Але чому? Сталося щось погане?

Тереза з підозрою глянула на Анну.

— Ти зблідла. Погано почуваєшся?

— Погано почуваюся? — розгублено перепитала її Анна, і сама не розуміючи, навіщо, але вхопилася саме за цю фразу. — Так, погано. Ліпше я піду додому.

— Додому? Але чому? Тобі ж щойно нічого не бракувало.

— Так, але… але… — Анна гарячково намагалася вигадати якесь пояснення свого стану. — Просто зараз я відчуваю, що в мене… Ну, ви ж розумієте, що в мене…

— Місячне нездужання? — по-своєму потрактувала її недомовки Тереза. — Але я ще хотіла зайти до сина. Може, моя невістка тобі зарадить?

Анна потай скосила очі туди, де ще зовсім нещодавно стояв Адам, і зітхнула.

— Ні, краще я сама повернусь додому.

Тереза невдоволено скривилася.

— Неможливо. Я не можу відпустити панну твого віку саму.

— Чому не можете? Це ж лише два кроки звідси. Ніхто й не знатиме.

— А якщо з тобою знов щось станеться?

— А що зі мною може тут статись? — Анна обережно роззирнулась довкола і відчула, що червоніє. Адам таки нікуди не пішов. Просто відійшов трохи далі.

— Я ж ні з ким не розмовлятиму і відразу ж піду додому… А ще я ноги промочила.

Витративши на вмовляння весь свій запас красномовства та п’ять хвилин часу, Анна таки переконала Терезу відпустити її додому і навіть зуміла приховати від неї радісний блиск в очах.

Адам підійшов до Анни відразу по тому, як пішла його сестра, мовчки взяв під руку і повів у бічну вуличку.