Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 252

Підійшовши до дверей кабінету, вона повагалась, а тоді обережно постукала. Знала, що Адам не любить, коли до нього вриваються без попередження, але сьогодні вирішила ризикнути.

— Ви собі заснули, а ми вже давно вдома і…

— Анна? Ти? — якимось дивно зміненим голосом запитав її Адам. — Що ти хочеш?

Здивовано глянувши на нього, вона затрималася при порозі.

— Зараз уже будемо обідати і… Пам’ятаєте, ми ж хотіли поїхати до Терези.

Вона уважніше придивилася до Адама і замовкла. Щось їй видалося дивним у його вигляді та поведінці. Здається, він знов у поганому настрої. Але чому? Що сталося за ці нещасні три години? Він отримав якусь погану звістку? Неприємності в маєтку? Треба запитати в Зоні, чи не приходив хтось чужий.

— Розумієте, я…

— Анна, навіщо ти прийшла? Я не хочу обідати.

Продовжуючи стояти при порозі, вона ніяк не могла зрозуміти, що відбувається. Якось дуже вже незвично дивиться на неї Адам. Так, ніби хоче щось розповісти або ж від чогось застерегти. Хтось усе ж таки сюди приходив? Але хто?

Вона щільніше причинила за собою двері кабінету і зайшла досередини.

— Хто до нас приходив? Ви отримали погані новини?

Адам не відповів, лише знов якось дивно глянув на неї, і вона мимоволі знов здивувалася виразу його обличчя. Це щось серйозне. Хтось захворів чи помер?

— Що сталось? — примусила себе майже спокійно глянути Адаму в очі. — Ви хочете щось мені розповісти? Так?

Адам незвично довго мовчав, потім озвався.

— Хіба хотів попросити, щоб ти з дітьми сама поїхала до Терези.

Анна здивовано звела брови.

— Але я не хочу їхати до неї сама. Ми не мусимо робити цей візит. Я потім поясню все Терезі.

Адам не дослухав.

— Я маю роботу і хочу, щоб мені не заважали.

— Роботу? Яка в неділю робота? Я скажу малим, щоб не кричали. Вони так набавилися, що вже сидітимуть тихо. Господи, та я за ними сама придивлюсь.

— Слухай, Анно, — несподівано підвищив на неї голос Адам. — Невже я мушу повторювати своє прохання двічі? Мені треба спокійно подумати, і я хочу, щоб мені ніхто не заважав. Хіба аж так важко послухатись і піти до Терези?

Вона ледь відступила.

— Неважко. Але я не розумію.

— А тобі й не треба нічого розуміти. Можуть мені нарешті дати спокій у цьому домі чи ні?

— Можуть, — Анна глянула на Адама і відчула, що її подив дедалі виразніше переростає у тривогу. Настрій у нього, звичайно, знов препаскудний, але було тут іще дещо дуже незвичне. Щось таке, чого вона не розуміла і що непокоїло її дедалі дужче. — Чому ви кричите на мене? Чим я вам не вгодила?

Адам якось болісно скривився.

— Знаєш, Анно, у мене нема настрою до суперечок. Прийдеш від Терези — тоді й поговоримо, а зараз я хочу, щоб мене не чіпали. І досить розмов.