Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 250
Наталія Гурницька
— Нехай так, але наступного разу я нізащо не поступлюсь.
— Звісно, не поступишся, — Адам відкинув ковдру з її ніг. — Добре, що хоч зараз тобі не треба жодної сукні. Усе інше теж зайве.
Він допоміг їй скинути нічну сорочку, а тоді, потягнувши Анну за собою за руку, поставив перед дзеркалом.
— Бачиш? Так ти мені подобаєшся навіть більше, аніж у тій сукні. Тобі не здається?
Він міцніше притиснув Анну плечима до себе і подивився на їхнє спільне відображення у дзеркалі, а її аж у жар кинуло від його погляду. Навіть не знайшлася з відповіддю, лише розгублено усміхнулася.
Адам знов озирнув Анну в дзеркалі з ніг до голови.
— Гарна ти в мене… Аж занадто.
Він провів долонями вниз до її талії, майже зімкнув пальці на тоненькому стані, ковзнув долонею ще нижче.
— Ти в мене тепер не завжди чемна, але я все одно тебе дуже люблю. Знаєш це?
Усміхнувшись, Анна заплющила очі й притиснулася до Адама сильніше. Його руки вже не надто делікатно розкривали її для себе, але перед тим, як цілком втратити голову, вона ще встигла прошепотіти йому на вухо:
— А ну її, ту гостину. Це таки краще, аніж всі забави та гостини вкупі з їхніми балами та карнавалами. Правда?
Адам лише розсміявся і, розвернувши Анну обличчям до себе, затулив їй рот поцілунком…
Вранці Анна прокинулася навіть трохи пізніше, ніж звичайно. Задоволено потягнулась і повернула голову до вікна. У тілі все ще відчувалася приємна, ні, не просто приємна, а розкішно-приємна втома від усього того, що вони з Адамом робили цієї ночі. Ніби все ще гойдаєшся на теплих хвилях і кудись повільно пливеш. Так гарно, аж вставати не хочеться.
Позіхнувши, Анна прислухалася до того, що діється в будинку.
Щось надто тихо сьогодні. Навіть діти ще не прокинулися. Невже всі сплять? Таке рідко трапляється. Особливо в неділю, коли малі чогось зриваються з ліжок раніше, аніж у будень.
Вона ближче підсунулася до Адама. Спати не хотілось. Навіть кохатися не мала бажання і відчувала в собі лише ліниву втому розімлілого від любощів тіла. Напевно, заради такої ночі можна відмовитися від будь-яких виїздів чи й взагалі нікуди не виходити з помешкання.
Анна ще трохи подрімала, тоді знов потягнулася, кинула неуважний погляд у вікно і всміхнулась. У них із Адамом усе ще попереду — і довгі ночі кохання, і бали, і забави. Тут навіть цей день ще не розпочався. У спальню крізь важкі зимові штори прокрадаються лише перші обережні промені сонця.
Підсунувшись до краю ліжка, Анна озирнулася. Цікаво, а до Терези Адам погодиться поїхати? Та давно запрошує їх до себе. Аж незручно постійно відмовлятися.
Щоб не розбудити чоловіка, Анна тихенько підвелася з ліжка і почала вдягатися. Довго розлежуватися не можна. Уже й снідання здалось би готувати, а жодного руху на кухні не чути. Та й кави так хочеться, аж пахне їй нею.
Снідали спокійно, всі разом в їдальні, не поспішаючи і напівліниво перемовляючись про щось звичне, несуттєве, буденне. Пересічний недільний ранок. Неквапний і на диво приємний. Навіть Войцех сьогодні має доволі поблажливий настрій та обходиться від ущипливих коментарів. Цілком заклопотаний власними планами на недільний ранок, не прислухається до загальної розмови. Еля та Яся, в передчутті майбутньої прогулянки, в радісно-райдужному настрої і теж поводяться на диво чемно. Навіть потай не намагаються зачепити одна одну. Люцина, як завжди, заглиблена в себе і неуважна.