Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 249

Сьогодні теж мали б піти на забаву, проте Адам категорично відмовився кудись їхати і вони залишилися вдома. Ображалася весь вечір, бо й сукню нову приготувала, і всім домашнім наказала, як мають поводитись і що робити за їхньої відсутності, а Адам навіть не захотів вислухати її аргументи. Тепер мусила і сукню заховати, і всі накази скасувати, а тому, коли з Адамом залишилась у спальні наодинці, вона не промовила до нього жодного слова — мовчки роздягнулася, так само мовчки вкрилася ковдрою і демонстративно відвернулася до стіни. Зазвичай така поведінка не справляла на Адама жодного враження і мало що змінювала в його намірах. Він робив те, що йому хотілося. Анна не лише добре це знала, але зазвичай не надто впиралася, проте сьогодні була така на нього сердита, що відмовити собі в задоволенні подратувати Адама не могла. Такому бажанню не заважало навіть те, що зараз і сама розуміла: насправді не має жодного настрою кудись їхати, і подумки давно визнала слушність слів чоловіка. Нікого цікавого вони з Адамом там не побачили б, добрих знайомих не зустріли б, і, найімовірніше, їм там було б нудно. Хотілося хіба вдягнути нову сукню, але визнати таке перед Адамом не можна. Він знов сміятиметься з неї.

Декілька хвилин поспостерігавши за поведінкою Анни, Адам присів біля неї на ліжко, тоді згріб її в оберемок і розвернув до себе обличчям.

— І довго ти ще дутимешся на мене? — На його обличчі не було й тіні роздратування, а очі сміялися. — Думаєш, я не розумію, що якщо тобі вчора принесли нову сукню, то сьогодні тобі конче треба піти в ній на забаву. Але, знаєш, через якусь сукню я не маю бажання псувати собі цілий вечір. Ліпше підемо наступного тижня до мого двоюрідного брата на Пекарську. Там хоч є з ким поговорити. Уже маємо запрошення від нього.

На мить розгубившись, Анна, проте, відразу взяла себе в руки і випручалася з обіймів Адама.

— Нічого такого. Навіть близько. Та сукня взагалі мені не пасує. Я навіть не думала її сьогодні вдягати.

— Звичайно, не думала. А розклала ти її на ліжку лише для того, щоб вона муляла тобі очі й псувала настрій. Ніхто ж і не сперечається.

Анна промовчала, а тоді глянула на Адама, який дивився на неї з погано прихованим веселими іскорками в погляді, і теж розсміялася.