Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 219

Відчуваючи, як холодне повітря неприємно проривається крізь тоненьку домашню сукню до тіла, Анна мимоволі затремтіла, проте від вікна не відійшла. За декілька кроків від їхнього будинку стояли дві жінки і щось схвильовано та жваво обговорювали.

Намагаючись почути хоч якісь уривки розмови, Анна ще дужче вихилилася з вікна. «Вчора на площі Фердинанда когось вбили з національної гвардії…», «З того вбивства і почалися серйозні заворушення в місті…», «У середмісті знов стріляли…», «Хто знає, певно, є поранені та вбиті…»

Забувши про холод, Анна міцно вчепилася пальцями в підвіконня. Навіщо Адам пішов з дому саме сьогодні? Мав би розуміти, що там діятиметься. Він зробив це навмисно? Як завжди, потайний, він міг вплутатися у що завгодно і жодним натяком не зрадити свою таємницю.

Ледь не плачучи, Анна знов прислухалася до розмови жінок на вулиці, проте саме в цю мить прогримів іще один особливо потужний гарматний залп і все заглушив.

Мимоволі смикнувшись, Анна, проте, залишилася стояти біля розчиненого вікна непорушно.

— Пані, що ви робите? — раптом почула вона за плечима наляканий голос Зоні. — Зачиніть вікно. Дивіться, що там діється.

Озирнувшись, Анна неуважно глянула на куховарку, яка тримала на руках Елю, тоді таки зачинила вікно і відійшла вглиб кімнати. Господи, що ж робити? Знати б хоч, що там діється.

Вона розгублено глянула на Зоню.

— Ви всіх тут знаєте. Підіть до когось із сусідів. Може, хтось щось знає. Якщо з Адамом щось станеться, я… — не договорила, швидким кроком підійшла до Зоні й забрала у неї з рук Елю. — Я не можу залишити дітей самих. Адам мені того не подарує. Ідіть ви, але вже.

Заскочена несподіваним наказом Анни, та завагалася. Виходити з будинку тоді, коли на вулиці стріляють, не хотілося, проте псувати відносини з коханкою господаря теж нерозумно. Якщо не сьогодні, то завтра та всім тут заправлятиме, і тоді…

— Добре. Я піду до Дацкової. Вона мешкає недалеко. У них там Ясько в національній гвардії. Мали б щось знати.

Провівши куховарку аж до воріт, Анна швидким кроком побігла назад до будинку. Нехай на декілька хвилин, але залишила дітей самих. Яся давно плаче та вимагає їсти, а Еля повзає по підлозі і може заподіяти собі шкоду.

Налякана обстрілом середмістя, Анна відразу з колиски взяла Ясю до грудей. Те, що дитина мокра, зауважила лише тоді, коли та наскрізь промочила їй сукню. Машинально перевдягнувши дитину в сухе, Анна знов прислухалася. Обстріл припинився? Тиша. Може, вже не відновиться? Хоч би нікого не покалічило та не повбивало.

— Ну, що там? — побачивши на порозі Зоню, Анна відразу кинулася їй назустріч. — Що сталось у місті? Що вони кажуть?

Зоня знизала плечима.

— Вони там самі нічого не знають. Національну гвардію ще від учора підняли по тривозі. Вчора на плацу Фердинанда артилеристи вбили якогось Навроцького, сьогодні на площі Святого Духа знов побили одного з гвардійців і знов стріляли. Товчуться всі на купу. А ще кажуть, що під Віднем мадяри звоювали цісарське військо.