Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 213

Відклавши перо, Адам склав вдвоє аркуш паперу, на якому щойно писав, поставив його на стос книжок і сів упівоберта до Анни.

— Ти, певно, втомилась і хочеш спати?

— Не надто. Я важко засинаю на новому місці.

Вона уважно глянула йому в очі. Адам продовжував вивчати її, проте робив це доволі обережно. Так, ніби і сам ще не знав, що мав би сказати чи зробити. Уже давно не бачила його в такому не властивому для нього настрої. Здається, особиста трагедія зачепила його глибше і серйозніше, аніж він намагається показати. Чоловіки взагалі важче переживають драми і потім теж нелегко приходять до тями. Може, саме тому Адам і наполягав на її переїзді сюди. Йому потрібна близька людина поряд: для звичайної розмови, для буденного життя, для спокійного провадження справ і для того, щоб хтось опікувався дітьми та дрібними побутовими клопотами, на які в чоловіків зазвичай нема настрою, терпіння та часу і які жінки залагоджують легко та непомітно. Знала напевно, що Адам ніколи не визнає своєї розгубленості в цій ситуації, проте й не прагнула того, а просто хотіла допомогти.

Ледь нахиливши голову, вона обережно глянула на Адама, тоді слабо усміхнулася.

— Навіть не думала, що сьогодні ночуватиму тут. Якби не події у місті, я б ще довго не наважилася на таке, — вона кинула на Адама ще один обережний погляд і зосередилася на розгляданні картини в нього за плечима. — Знаєте, у вас у кабінеті я ще не була. Усе таке незвичне.

— Шкодуєш, що прийшла до мене? Зле тут почуваєшся?

Анна слабо повела плечима.

— Аж ніяк, дітям у цьому будинку навіть краще.

— А тобі?

Вона зробила декілька невпевнених кроків і зупинилася за крок від Адама. Дивилася на нього з обережною усмішкою на устах, але не підходила ближче.

— Тепер усі засуджуватимуть мене. Скажуть, що геть безсоромна. Навіть не знаю, що мені тепер робити.

Ще один обережний крок — і Адам обхопив її за талію та притягнув до себе.

— Тебе досі це хвилює?

Усміхнувшись, Анна ковзнула йому на коліна. Здається, сьогодні потребувала обіймів Адама не менше, аніж він її. Своєрідні ліки, які не лише дають розраду у важкі моменти, але й повертають смак до життя та впевненість у собі. Хіба їй важко стати для нього такими ліками?

Намагаючись не зосереджуватись на думках про те, що все це відбувається в будинку, де ще зовсім нещодавно мешкала дружина Адама, Анна обережно відшукала губами його губи. Нічого не змінилося. Адам бажає її так само сильно, як і раніше. Як добре, що можна просто цілуватися і ні про що інше не думати.

Тепла кашемірова шаль зісковзнула з плечей до її ніг, а тоненьке полотно сорочки не заважало відчувати на своєму тілі гарячі доторки чоловічих долонь та губ. Усе так просто і так звично, і незабаром не треба буде жодних зусиль для того, щоб забути, де все це відбувається.

Одним швидким рухом Анна скинула сорочку через голову і знов обвила Адама руками за шию. Тепер відчувала його кожним дюймом оголеного для нього тіла і прислухалася лише до того, що робить він. Якщо міцно-преміцно заплющити очі, можна взагалі ні про що не думати, а просто скоритися власним бажанням. Від людини тут залежить лише те, що ці бажання виносять зі споду — любов та запаморочення від близькості коханої людини чи звичайну хіть. Перше — підіймає над реальністю та дає відчуття справжнього щастя, друге — нічого, окрім пустки та тимчасового полегшення, не полишає по собі.