Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 212

Ледь торкаючись вільною від свічника рукою стіни, Анна просувалася вздовж коридору. Вже й сама на себе сердилася за вразливість до атмосфери помешкання, проте нічого не могла вдіяти. Усі страхи сконцентрувалися в один великий жах і не відпускали. Намагаючись ні на що не наштовхнутися, Анна намацала рукою стіну і зупинилася. Якщо поводитиметься так і далі, то все у них з Адамом полетить шкереберть. Хіба ж він винен, що йому померла вже друга дружина? Треба якось давати собі раду. Не час перекладати на нього ще й свої проблеми та переживання. У підсумку все залежить від жінки, і якщо вона не зуміє перебороти свій страх та налагодити нормальне життя для всієї родини, то про спокій та щастя у цьому будинку можна забути раз і назавжди.

Підійшовши до кабінету, Анна легенько прочинила двері. Адам сидів за столом плечима до неї, щось писав і на її появу в кімнаті ніяк не відреагував, навіть не озирнувся. Справді, має якусь дуже термінову роботу.

Вирішивши не заважати йому, Анна зайшла досередини й обережно поставила свічник на невеличкий столик. Намагалася не шуміти, проте майже відразу впустила додолу книжку, яку, щоб чимось себе розважити, витягнула з шафи.

Почувши за плечима шум, Адам озирнувся.

— Зачекай п’ять хвилин. Я майже дописав. Зараз підемо спати.

Кивнувши, вона обережно підняла з підлоги книжку, присіла на канапу і спробувала роздивитися кабінет. Насамперед у вічі впадала величезна кількість книжок у високих засклених шафах, тоді письмовий стіл зі срібним приладдям для письма та стосами паперів, а ще камін, у якому вже не горів вогонь, проте ще жевріли жарини.

Анна підвелась і простягнула руки до тепла жарин. На карнизі каміна стояли два срібні свічники і бронзовий годинник, трохи на віддалі від каміна — фотель, а біля нього столик із забутою на ньому люлькою та філіжанкою з-під кави.

Усміхнувшись, Анна зробила декілька кроків кімнатою. Навпроти вікна, у ще одній, меншій, але так само заскленій, шафі — декілька коштовних мисливських рушниць, ріжки з порохом, набої та мисливська сумка. Не знала, що Адам має таке захоплення. Очевидно, досі більша частина його життя та захоплень залишалася поза її життям та увагою. Тепер усе складатиметься трохи інакше, і їй доведеться зіштовхнутися ще не з одним таким відкриттям. Цікаво, як воно — щодня бачити чоловіка, якого любиш? Це зближує чи, навпаки, відштовхує? Напевно, все залежить від людини, з якою живеш.

Анна знов роздивилася довкола. На стінах — декілька картин, писаних олійними фарбами, на паркетній підлозі — перський килим, на вікнах — важкі темно-зелені штори. Тут взагалі доволі затишно та комфортно, але найдужче тішило те, що не було жодного сліду жіночого втручання в підбір речей, а отже, навіть натяку на дружину Адама. Суто чоловіча кімната.