Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 196

Підібгавши під себе ноги, Анна сиділа на ліжку і плакала. Чому плакала? Уже й сама не знала. Від безнадії? Від жалю до Анелі? Від огиди до самої себе? Так погано, як зараз, їй давно не було. Соромно і майже фізично боляче. Як вона взагалі докотилася до такого життя? Де поділася її колишня добропорядність? Де зникла та невинна дівчинка, якою вона була ще нещодавно? Хоч би Анеля щасливо розродилася. Нехай навіть ця дитина ще дужче прив’яже Адама до родини. Тепер байдуже. Здається, це межа, за якою нічого нема.

Так, у сльозах, Анна й заснула, а на ранок прокинулася з важкою головою, з червоними від сліз очима і в такому паскудному настрої, що все довкола малювалось їй лише в темних барвах. Машинально робила те, що й завжди, проте боялася висунутись за поріг навіть на крок. Взагалі не уявляла, як наважиться з’явитися людям на очі. Залишається хіба пакувати речі та шукати інше житло.

Посадивши малу на коліна, Анна машинально тицьнула їй до рук дерев’яну ложку. Ні, не помешкання їй треба міняти, а життя. Новонароджена дитина замирить Адама з дружиною, а вони з Елею залишаться самі. Дуже логічний і банальний епілог. Саме так найчастіше й буває. Найпалкіші почуття рано чи пізно згасають, а люди знов повертаються до свого колишнього життя.

Обережно притиснувшись губами до голівки дитини, Анна не помічала, як по її щоках течуть сльози. Сили вже нема на все це. Треба розійтися з Адамом і повернутись у Жовкву. Переболить один раз і минеться, а тут постійно якась шарпанина. Невже їй світ клином зійшовся на цьому чоловікові? Вона навіть не давала йому обітниці перед Богом. Треба визнати очевидне: він не її шлюбний чоловік, а вона не та наївна дівчинка, якою була, коли їхній зв’язок лише розпочинався. Досить заплющувати очі на давно зрозумілі речі: все, що відбувається зараз, — це розтягнута в часі агонія та завмирання стосунків.

Чи не вперше в Анни з’явилося тверде переконання в тому, що вона справді зуміє все це припинити. Спочатку винайме якесь помешкання в Жовкві, потім продасть прикраси, які подарував їй Адам, купить невеличкий будинок у передмісті. Там ще навіть залишаться кошти на скромне життя в такому невеликому місті, як Жовква. Офіційно вона вдова, та й дитина в неї народжена у шлюбі. Ніхто їх із Елею не зневажатиме. Та й доньку краще виховувати так, щоб вона не бачила гріхів власних батьків. Скоро Еля почне все розуміти. Як їй пояснювати присутність Адама у них вдома? Не казати ж, що він її батько. Мала не зуміє зберегти це в таємниці.

Після обіду, вклавши доньку спати, Анна заходилася писати листа додому. Про свій намір переїхати в Жовкву не написала, проте повідомила, що вже в найближчу неділю приїде в гості й обговорить деякі важливі питання. Майже напевно знала, що зуміє знайти з вуйком спільну мову. Надто багато їй тепер відомо про нього, і вона зуміє тим скористатися.