Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 173

Вона завагалася. Уплутувати в це сестру Адама зовсім не хочеться, але…

Різкий біль примусив Анну знов зігнутися навпіл і приглушено застогнати. Здається, часу на довгі роздуми вже нема. А, нехай.

— Я скажу адресу, але прошу пана поспішати. Здається, я вже не зможу довго чекати.

Зачинивши двері, Анна міцно притиснула долоню до рота. Та що ж воно так сильно болить? Уже зараз годі витримати, а що буде потім?

Намагаючись поводитись розважно, вона витягнула стос чистої білизни, нагріла води, перестелила ліжко. Чергові перейми примушували до крові закушувати губи, проте намагалася не стогнати і не жаліти себе. Від страху та хвилювання врешті почала тремтіти і нічого не змогла з собою вдіяти. З кожною хвилиною нервувала дедалі дужче. Врешті притиснулася чолом до стіни і заплакала. Ще один такий напад болю, і вона кричатиме. І дідько з ними, з тими сусідами.

Коли на вулиці почало сіріти, перейми йшли майже без перерви одна за одною, і від болю Анна не лише не розрізняла, скільки вони тривають, але втратила відчуття часу.

Тереза прийшла саме вчасно. З першого погляду оцінивши ситуацію, відразу відіслала сусіда по знайому повитуху, а сама почала швидко роздягатися.

— І відколи це в тебе триває? Давно? Як почуваєшся?

Злякано зіщулившись під її уважним поглядом, Анна примусила себе не стогнати.

— Ще від учора… Десь від обіду. Я не відразу зрозуміла, що це таке, а зараз чогось дуже сильно тисне донизу… А ще болить… дуже сильно болить. Аж терпіти несила.

Подумки жахнувшись, Тереза спробувала не виказати свого занепокоєння. Матка Боска, це ж доведеться самій приймати в неї пологи. А якщо з Анною чи дитиною щось станеться? Адам їй того не пробачить.

Вона ще раз зосереджено глянула на Анну.

— Добре, я подивлюся, що там у тебе. Може, ще обійдеться. Ти ж уперше народжуєш.

Схилившись над Анною, Тереза відгорнула спідниці вгору. Ще трохи — і справді народить. Чому вона так довго терпіла? Їй би в ляльки бавитись, а не дітей народжувати. І де вона взялася на її голову?

Передчуваючи наближення чергової, доволі сильної потуги, Анна міцно стиснула зуби і мимоволі напружила ноги.

— Боже, як же сильно воно болить! Я так більше не можу. Так тисне, що…

Тереза випросталася.

— Усе. Роздягайся. Нема часу чекати на лікаря чи повитуху. Вони вже не встигнуть. Я сама прийму пологи. Не бійся. Нічого тобі не станеться. Родити, може, не так приємно, як спати з чужим чоловіком, але, знаєш, тут інакше не буває.

У відповідь Анна лише розгублено глянула на Терезу, але не огризнулась. І сама розуміла, в якому та зараз настрої. Тут не до світських сентиментів та гарних слів.

Долаючи біль, Анна слухняно почала роздягатися. Дитині треба народитися на світ, а їй корона з голови не впаде. Стільки почула тих образ за ці два роки, ще одна нічого не змінить.

Відчуваючи, що її знов доволі сильно притискає, Анна глухо застогнала. Байдуже, що говорить і як поводиться сестра Адама. Тільки б допомогла.

З жалем глянувши на Анну, Тереза важко зітхнула. Зрештою, хто їх там розбере. Адам далеко не святий. Щоб закрутити голову такій дитині, багато не треба. Вона повірить у все що завгодно.