Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 171

Вдягнувшись, Анна взялась до звичних справ. Поперек усе ще тягнуло, проте спазми вже не хапали і дитина поводилася спокійно. Намарно вчора перелякалася. Народжувати ще не час. У запасі щонайменше два тижні. Але треба розпитати, чому так неспокійно було у Львові вночі.

Коли вдень прийшла хатня робітниця, Анна з подивом довідалася, що вчора військові знов оточили середмістя і мало бракувало, щоб артилеристи відкрили вогонь по місту. Зараз облогу зняли, небезпека минулася, і на вулицях стало трохи спокійніше.

Вражена щойно почутим, Анна облишила всю роботу. Так ось чому Адам прийшов до неї вчора. Ось чому залишився на ніч. Він знав про небезпеку і хотів бути поряд тоді, коли могла знадобитися його допомога. Тепер не сумнівалася, що він її любить.

Розділ 4

По обіді Анна раптом знов відчула якісь незрозумілі спазми в животі та невиразний біль у попереку. Спочатку намагалася на це не зважати і займалася звичними справами. Напевно, як і вчора, все минеться, треба лише перетерпіти біль. А найкраще полежати.

Коли до вечора не минулося, Анна почала непокоїтись. А якщо це перейми? Вона ж не знає, як вони починаються. Може, не варто затягувати і треба вже зараз покликати лікаря?

Вона завагалася. Боялася залишатись вдома сама і так само сильно боялась виходити з будинку. На вулиці не лише темно, але ще й досі неспокійно. А якщо її серйозно прихопить посеред вулиці? Ще дитину народить десь на бруківці. Кажуть, дуже стрімко теж буває. Ні, треба попросити когось із сусідів привести їй лікаря. Але кого просити? Якось не випадає вдиратися до малознайомих людей і пояснювати, що їй приспічило народжувати саме зараз.

Не знаючи, на що наважитись, Анна почала ходити кімнатою, для чогось вийшла в кухню, тоді визирнула на сходи, знов повернулася до кімнати, врешті лягла на ліжко і, підібгавши під себе ноги, спробувала заспокоїтись. На якийсь час біль трохи відпустив, і вона почала сподіватись, що сьогодні все це знов минеться без наслідків.

Цілком не минулося, проте до ночі боліло не надто сильно. Може, вдасться перетерпіти і дочекатись до ранку? Вона вперше народжує, а коли вперше — то, кажуть, це довго триває.

Черговий напад болю примусив Анну підвестися з ліжка. А якщо пологи розпочнуться вже незабаром? Вона ж не знає, що тоді робити.

Тамуючи в собі напад болю та паніки, Анна почала вдягатися. Таки дотягнула до глухої ночі. Що тепер робити? Куди йти? Кого кликати на допомогу?

Вона підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Ні, якось там незатишно і надто темно. Треба зачекати хоча б до світанку.

Напад болю минувся, і Анна знов лягла на ліжко. Поклала руку на живіт, прислухалася до себе. Дитина рухалась як звично, і це трохи заспокоїло. Може, нічого страшного не станеться. Скільки там до світанку? Декілька нещасних годин.

Ще один напад болю Анна витримала більш-менш розважно. Наступний, значно сильніший, примусив її підвестися з ліжка. Коли минулося, лягати вже й не намагалася. Запанікувала по-справжньому. Хіба можна бути такою нерозсудливою? Адже знала, що так станеться. Знала, але якоїсь біди тягнула. Дотягнула?