Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 174

— Я відіслала свою покоївку до Адама з листом. Думаю, він має знати, що ти народжуєш. До речі, як ти почуваєшся? Дуже болить?

— Або я знаю. Трохи, — опустивши очі, Анна заховала від Терези погляд. Отже, вона повідомила Адама. Боїться брати відповідальність лише на себе. Мудро.

Притримуючи сорочку, Анна зігнулася від гострого нападу болю. Потуга схопила настільки сильно, що вмить примусила її забути про все на світі.

Допомігши Анні лягти, Тереза нахилилася над нею.

— Давай подивимось, що там у тебе… Мене можеш не стидатись… Розслабся. Це вже в тебе почалось.

Мимоволі шарпнувшись, Анна застогнала.

— Слухай, я розумію, що боляче, але треба потерпіти… Не панікуй… З Божою допомогою народиш. Я вже приймала пологи і бачу, що в тебе там все нормально.

Відчуваючи наближення ще однієї сильної потуги, Анна міцно стиснула зуби і напружила ноги. Господи, тільки б усе це завершилось якнайшвидше і щоб дитина народилася живою та здоровою. А ще щоб так страшно не боліло. Так болить, що терпіти вже несила.

Ледь примруживши очі, Тереза занепокоєно глянула на Анну. Та занадто панікує. Ще нашкодить собі або дитині.

— Припини негайно. Не ти перша дитину народжуєш, не ти й остання. Боліти мусить. Навіть не думай влаштовувати мені тут істерику. Це ти перед моїм братом могла фокуси показувати, а зі мною таке не пройде. Зосередься і не жалій себе. Не в салонах виховувалася. Щось мала би бачити.

Анна закусила губи і спробувала взяти себе в руки. Попри специфічне поводження Терези, чомусь не лише відчувала до неї довіру, але й знала, що та зробить усе можливе для того, щоб дитина з’явилася живою та неушкодженою.

— Знаєш, а ти мала б легко розродитись. Дитина маленька, йде правильно, а ти не вузенька у стегнах. Маєш сильні ноги. Нічого тобі не бракує. Молода і здорова. Такі, як ти, не лише легко вагітніють, але й легко народжують.

Відійшовши від Анни, Тереза заходилася готувати все для пологів.

— Зараз доведеться трохи попрацювати. Набирайся сили. Не бійся, вже недовго… Потім усе відразу перестане боліти. За тиждень і не згадаєш, як воно було. Головне — зосередься і слухай, що кажу. Дитина вже йде.

Адам, звичайно, прийшов саме тоді, коли у Анни розпочалися найтяжчі потуги і від болю вона не просто стогнала, а голосно кричала.

Відчинивши двері своїм ключем, він зайшов до кімнати і зупинився, як укопаний. Що тут відбувається? Чому нема ані лікаря, ані повитухи? Вони що, подуріли? Тереза приймає пологи сама?

Він машинально зробив кілька кроків і завмер. Цілком зосередившись на роботі, ані одна, ні друга жінка його не помічали. Анна намагалася виштовхнути дитину і нічого довкола себе не бачила. Тереза щось по-діловому коротко та рішуче їй говорила і теж не роздивлялася по кімнаті. Обидві виглядали доволі зібраними та цілеспрямованими, проте це не заспокоювало. Ідіотизм якийсь. А якщо з Анною чи дитиною щось піде не так? Тереза це розуміє?

Зігнувшись, Анна відірвала голову від подушки і спробувала витиснути з себе дитину. Волосся розлетілося по плечах, одне пасмо прилипло до скроні, ноги напружились, а руки вчепилися в простирадло з такою силою, аж побіліли кісточки пальців. Дитина не виходить — хоч плач. Та доки ж це триватиме?