Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 137

Відчувши на собі чийсь погляд, Анна озирнулася. Так і є — тітка Адама продовжує спостерігати за нею. Невже їй не досить? А Адам казав, що вона мовчатиме. Та ніколи. Вона лише вичікувала слушної нагоди для того, щоб болючіше вжалити.

Набравшись сміливості, а може, й нахабства, Анна навмисно зустрілася з нею поглядом і не опустила очі — навпаки, й собі почала уважно її розглядати.

Вражена поведінкою Анни, тітка Адама здивовано округлила очі, проте якось інакше відреагувати на таке зухвальство не встигла — до неї підійшла Анеля і, м’яко взявши під руку, з усмішкою почала щось їй говорити. Від подиву Анна знову аж рота відкрила. Що тут взагалі діється? Вона відшукала поглядом Адама, проте він розмовляв зі своєю сестрою і на неї не дивився.

Не знаючи, як повестися, Анна розгублено озирнулася. Навіть пані Беата, зустрівши стількох своїх знайомих, забула про існування компаньйонки. Вони всі давно знаються між собою, належать до одного товариства, а вона для цих людей лише ще одна чужа їм людина. Усім байдуже.

Відвернувшись, Анна закусила губи. Ну, й нехай. Нізащо не плакатиме і не принижуватиметься перед ними. Тільки щоб не нудило так немилосердно і щоб у голові не паморочилося.

Вона пошукала очима Адама. Той завершив розмову з сестрою і зараз ішов сюди. Невже наважиться на таке відверте ігнорування правил пристойності? Була за крок від того, щоб розвернутись і втекти геть.

На їхнє з Адамом щастя, з хвилини на хвилину мав розпочатися обряд вінчання, і запрошені почали заходити досередини костелу.

— Здається, ти маєш дещо мені пояснити, — Адам обережно взяв Анну під руку. — Може, зайдемо до цукерні?

Вона заперечно хитнула головою.

— Не варто. Мене й без солодкого нудить… — Старанно сховала від Адама очі, проте не лише безпомилково відчула на собі його уважний погляд, але вловила, що пауза в розмові стала якоюсь надто напруженою. Він знає?

Вона набрала побільше повітря в легені.

— Ну, і що з того? Так, я матиму від вас дитину. Можна подумати, ви не знали, що це коли-небудь станеться.

З хвилину Адам мовчав, підшукуючи потрібні слова, проте знайти їх не зумів.

— То це таки правда. Я, звичайно, волів би почути цю новину від тебе, а не від Анелі, але менше з тим. Я все одно визнаю цю дитину офіційно.

Не втримавшись, він усміхнувся й обережно торкнувся руки Анни поцілунком. Хай там що, але це зовсім не погана новина. Дитина ніяк не зашкодить його планам, може, навіть нарешті все вирішить.

Злякано озирнувшись, Анна почервоніла. Як на публічне місце, такий доторк Адама видався їй аж надто інтимним.

— Боже, що ж ви робите? На нас дивляться.

— Нехай дивляться. Тепер уже однаково. Твоя сьогоднішня вистава мала чималий успіх у публіки. Ти навіть саму себе перевершила. Так ефектно розставила всі акценти та сконцентрувала увагу на найважливіших моментах, що мені вже й пояснювати нікому нічого не довелося.